Мода осень-зима 2013

К вопросу об элементном составе туристского потенциала региона

vertuhay — Tue, 14 Jan 2014 22:06:09 GMT

Управление устойчивым развитием туризма в регионе неразрывно связано в том числе с составом элементов его потенциала, имеющего сложную иерархию и включающего множество подсистем с большим количеством элементов. Во многих случаях используется лишь формальное определение туристского потенциала региона, без глубокого анализа сущности изучаемого явления и специфики взаимосвязей, возникающих между разнокачественными потенциалами, входящими в его состав. Следовательно, при анализе туристского потенциала региона зачастую учитываются далеко не все важные структурные элементы, что делает его количественную оценку неполной и упускает качественную оценку нематериальных ресурсов.

Определение составных элементов туристского потенциала региона с точки зрения экономики и исследование его свойств как системы является актуальным, так как позволит: во-первых, более полно выявить потенциалы, входящие в совокупный туристский потенциал региона; во-вторых, более точно рассчитать его величину; в-третьих, преодолеть суммативный подход, при котором совокупный туристский потенциал региона рассматривается как простая сумма потенциалов; в-четвертых, исследовать возможности интеграции потенциалов, входящих в состав туристского потенциала региона.

Проблеме определения состава совокупного туристского потенциала региона уделялось внимание отечественными и зарубежными учеными, в частности, Руденко О.П. [8], Дроздовым А.В. [2], Кусковым А.С. [6], Арсеньевой Е.И. [6], Гуляевым В.Г. [1], Колбовским Е.Ю.[4]. Однако все они рассматривали элементный состав туристского потенциала региона либо с точки зрения географии, либо с позиции конкретных видов туризма (например, экологического), что вызывает большое число спорных вопросов и противоречий. Поэтому указанная проблема требует дальнейшего изучения.

Основной целью данной статьи является выявление элементного состава совокупного туристского потенциала с точки зрения экономики для последующей его количественной и качественной оценки.

Прежде чем осуществлять количественную и качественную оценку туристского потенциала конкретного региона и сравнивать его величину с другими регионами, необходимо определить, из каких компонентов он складывается.

Туристский потенциал региона - это совокупность природных, историко-культурных объектов и явлений, а также социально-экономических и технологических предпосылок для организации туристской деятельности на определенной территории [7].

Принципиальным моментом в исследовании состава совокупного туристского потенциала региона является рассмотрение его как системы. Как известно, система - это множество взаимодействующих элементов, находящихся в отношениях и связях между собой и составляющих целостное образование [5]. Однако системный подход к анализу туризма и его потенциала получил развитие сравнительно недавно.

Один из теоретиков системного подхода к изучению туризма российский ученый И. В. Зорин [3] считает, что туристская система формируется на стыке трех суперсистем - природы, общества, народного хозяйства - и содержит в себе компоненты всех указанных суперсистем: природные туристские ресурсы, туристы (формальная временная группа общества), туристские средства (материально-технические, энергетические и трудовые ресурсы, необходимые для обслуживания туристской системы). При моделировании туристских систем может использоваться представление ее в виде блока «туристы», которому противопоставлен блок «обеспечение», состоящий из следующих подсистем:

- подсистема аттрактивного обеспечения, представляющая собой совокупность свойств природных и культурных комплексов, технических систем и обслуживающего персонала, определяющая выбор туристом данного туристского объекта;
- подсистема технического обслуживания, состоящая из технических средств и сооружений, обеспечивающих реализацию целевой функции туризма (выделены три основных типа средств обеспечения: экскурсионное и культурное обслуживание, размещение и питание, транспорт);
- подсистема управления;
- подсистема обеспечения трудовыми ресурсами, необходимыми для технического и организационного обслуживания.

Известный российский исследователь А. В. Дроздов [2] предлагает в составе совокупного туристского потенциала выделять две основные группы:

1) природные и культурные ландшафты и их компоненты;
2) средства и условия осуществления туров (программ, экскурсий).

Рисунок 1 иллюстрирует примерный перечень важнейших компонентов туристского потенциала, совокупность которых, по мнению А. В. Дроздова, необходимо охарактеризовать в целях его выявления и оценки.

Рис. 1. Компоненты туристско-рекреационного потенциала для целей экотуризма (по А. В. Дроздову) [4]

Недостаток приведенного состава туристского потенциала состоит в том, что он характерен исключительно для целей экологического туризма.

Регион для обеспечения функционирования и развития своей туристской сферы использует не только собственные ресурсы, но и потенциалы более высокого уровня - страны, континента, мира. С другой стороны, значение многих региональных потенциалов в рамках совокупного туристского потенциала выходит за пределы самого региона (например, использование культурного потенциала некоторых регионов осуществляется жителями всего мира).

Рассматривая состав потенциалов региона, входящих в его совокупный туристский потенциал, необходимо выделить среди них ключевые. К ключевым относятся те из них, формирование и развитие которых способно обеспечить устойчивое функционирование и развитие туризма в регионе.

В структурном плане туристский потенциал региона целесообразно представить как совокупность взаимосвязанных и взаимодействующих потенциалов: природно-ресурсного, историко-культурного, экономического и социального (рис. 2).

Рис. 2. Элементный состав туристского потенциала региона

Природно-ресурсный потенциал сферы туризма - способность природных систем без ущерба для себя (а, следовательно, и для людей) отдавать необходимую человечеству продукцию или производить полезную для него работу в рамках хозяйства данного исторического типа; возможности региона по использованию совокупных природных богатств в туристической деятельности.

Историко-культурный потенциал - выражает возможности для развития туризма, заложенные историко-культурными ценностями, находящимися в регионе;

Экономический потенциал сферы туризма - это составная часть экономического (хозяйственного) потенциала региона, характеризующий способность региона в области воспроизводства туристского продукта, т. е. потенциально пригодные силы и средства, необходимые для воспроизводства туристского продукта на региональном уровне (материальные, природные, трудовые и др.). В состав экономического потенциала входят:

- инфраструктурный потенциал - сбалансированные с требованиями производства туристского продукта возможности предприятий размещения, досуга, питания, транспорта и др. по обеспечению необходимых условий для осуществления туристской деятельности и удовлетворения потребностей их персонала и рекреантов;
- финансовый потенциал - характеризует объем средств, которыми регион может распоряжаться для осуществления туристской деятельности;
- информационный потенциал - это совокупность организационно-технических и информационных возможностей, которые обеспечивают подготовку и принятие управленческих решений и влияют на характер (специфику) производства туристского продукта путем сбора, сбережения, обработки и распространения информационных ресурсов;
- инвестиционный потенциал - совокупные возможности региона по инвестированию туристской деятельности;
- управленческий потенциал - это навыки и способности руководства всех уровней управления по формированию, организации, созданию надлежащих условий для функционирования туристской сферы региона.

Социальный потенциал сферы туризма - возможности региона по воспроизводству необходимой для осуществления туристской деятельности рабочей силы, т. к. используя только материальные ресурсы туризма, невозможно произвести, распределить, обменять и потребить региональный туристский продукт. Включает специально подготовленные квалифицированные кадры, способные осуществлять туристскую деятельность для достижения ее функциональных целей;

Представленный перечень потенциалов, входящих в туристский потенциал региона, не является окончательным и исчерпывающим, т. к. их количество зависит от поставленных целей, способов их достижения и необходимых для этого ресурсов.

В связи с тем, что туристский потенциал региона является системой, можно утверждать следующее:

1. Туристский потенциал региона можно рассматривать как совокупность относительно автономных элементов (потенциалов) с набором присущих им свойств, которые образуют друг с другом бесконечную цепь взаимосвязей и взаимозависимостей внутри системы.
2. Каждый потенциал в составе туристского потенциала должен быть объектом управления со стороны человека.
3. Управляющее воздействие со стороны субъекта управления преобразует соответственно заданным целям не только определенный потенциал (или потенциалы), но и туристский потенциал в целом.
4. Потенциалы в рамках туристского потенциала региона и, соответственно, туристский потенциал в целом, функционируют и развиваются не только по присущим им объективным законам, но и по программным установкам общества. Важно, чтобы между ними не было неразрешимых противоречий.
5. Туристскому потенциалу региона присуща иерархичность. Какое бы место в иерархии ни занимал потенциал, без него невозможно планомерное развитие туризма в регионе. Свойство системности туризма как раз и состоит в том, что исчезновение или ухудшение качества любого из его потенциалов может привести к серьезному изменению качества самой туристской системы.
6. Все потенциалы в рамках туристского потенциала региона способны к декомпозиции и синтезу, к трансформации и инверсии. Так, информационный потенциал накапливается и синтезируется в результате человеческой деятельности. Полезная информация из необходимой и достаточной (например, реклама туров) может инвертироваться в избыточную и бесполезную, которая будет нести в себе определенный потенциал угрозы (известно, что избыток информации отрицательно действует на психику человека).
7. Потенциалы в рамках совокупного туристского потенциала региона связаны между собой, то есть развитие одного потенциала стимулирует развитие других.
8. Туристский потенциал региона и его составные элементы, являясь системным образованием, имеют как естественную сущность, так и искусственную (антропогенную) природу. Значение соотношения природного и антропогенного факторов в каждом из потенциалов различно, что, по-видимому, и определяет необходимость разработки соответствующих механизмов управления ими. Формирование и использование антропогенных потенциалов не должно нарушать естественных, объективно существующих и действующих законов.
9. Каждый потенциал в рамках туристского потенциала региона изначально содержит в себе предпосылки к развитию определенных видов туристской деятельности.

Выполненный анализ потенциалов функционирования и развития туризма в регионе дает основание представить его туристский потенциал как совокупность потенциалов, а также выделить предмет управления туризмом. На взгляд автора, предметом управления туризмом являются свойства ресурсов, связи между ними, направления их использования.

Следует отметить, что на современном этапе более сложными становятся проблемы управления потенциалами, входящими в состав туристского потенциала региона, в связи с существованием серьезных межрегиональных различий, а также ввиду субъективности реализуемых в управлении взглядов и целей. Субъективный фактор в управлении приводит, в частности, к появлению неординарных проблем, решение которых требует высокопрофессионального творческого подхода. Поэтому управление регионом в сфере развития туризма, в том числе и его потенциалами, должно развиваться как синтез двух аспектов: совершенствования научно-практической деятельности и развития управления как искусства. Наука и искусство при управлении регионом не противопоставляются, а выступают как дополняющие друг друга практики.

На основе проведенных исследований можно сделать следующие выводы:

1. Принципиальным моментом в исследовании состава совокупного туристского потенциала региона является рассмотрение его как системы.
2. В составе совокупного туристского потенциала региона с позиции системного подхода объект туризма (турист) формирует т. н. туристский потенциал потребностей, имеющий субъективную и изменчивую природу, а субъекты туризма являются основой формирования совокупного туристского потенциала возможностей, имеющим объективную природу.
3. В структурном плане совокупный потенциал региона представляет совокупность взаимосвязанных и взаимодействующих потенциалов: природно-ресурсного, историко-культурного, экономического и социального.
4. В связи с тем, что туристский потенциал региона является системой, можно выделить его основные особенности: динамичность, иерархичность, способность к трансформации, инверсии, развитию и т. д.
5. В связи с тем, что на современном этапе более сложными становятся проблемы управления потенциалами, входящими в состав туристского потенциала региона, управление регионом в сфере развития туризма, в том числе и его потенциалами, должно развиваться как синтез двух аспектов: совершенствования научно-практической деятельности и развития управления как искусства.

Выводы. Предложенный элементный состав совокупного туристского потенциала региона будет использован в дальнейших исследованиях по определению величины совокупного туристского потенциала региона и путей повышения эффективности его использования.

Источники и литература

1. Гуляев В. Г. Организация туристской деятельности. - М.: Нолидж, 1996. - 320 с.
2. Дроздов А. В. Экотуризм: определения, принципы, признаки, формы // Актуальные проблемы туризма 99. Перспективы развития туризма в южном Подмосковье. Сб. докл. и тез. сообщений научно-практ. конференции, 27 апреля 1999 г. - М., 1999. - С. 122-129.
3. Зорин И. В., Квартальнов В. А. Энциклопедия туризма. - М.: Финансы и статистика, 2003. - 384 с.
4. Колбовский Е. Ю. Экологический туризм и экология туризма: Учеб. пособие для студентов высш. учеб. заведений. - М.: Издательский центр «Академия», 2006. - 256 с.
5. Краткий экономический словарь / Под ред. А. Н. Азрилияна. - 3-е изд. - М.: Институт новой экономики, 2005. - 1088 с.
6. Кусков А.С., Арсеньева Е.И. Экотуристский потенциал особо охраняемых природных территорий и проблема его использования // Современный город: социокультурные и экономические перспективы: Межвуз. сб. науч. ст. по итогам Всерос. науч.-практ. конф. - Саратов, 2004. - С. 257-260.
7. Святохо Н. В. Концептуальные основы исследования туристского потенциала региона // Экономика и управление. - 2007. - №2. - С.30-36.
8. Федонін О. С., Рєпіна І. М., Олексюк О. І. Потенцiал підприємства: формування та оцінка. - К.: КНЕУ, 2003. - 316 с.

Понравилось? Тогда подписывайтесь на новости сайта в соцсетях ВКонтакте

Принципиальные основы сервиса и культуры обслуживания в туристском бизнесе

vertuhay — Tue, 14 Jan 2014 22:05:59 GMT

Одной из главных задач сферы туризма является совершенствование сервиса, т.е. повышение культуры обслуживания туристов. Высокая культура обслуживания помогает персоналу решать проблемы туриста, а значит способствовать развитию и процветанию всей фирмы. Следовательно, необходимо постоянно проявлять заботу о туристах, потому что турист – это не тот, кто мешает работе персонала, а он – главная причина, по которой трудится весь персонал. Обслуживание туристов не должно выглядеть как одолжение. Наоборот, это туристы оказывают любезность, давая возможность каждому сотруднику проявить себя и заработать.

Проблеме повышения культурного обслуживания туристов посвящены научные исследования таких авторов как Черных Н.Б. [1], Богалдин-Малых В.В. [2], Квартальнов В.А. [3], Ильиной [4] и др.

Во времена Советского Союза данный вопрос едва ли не был самым обсуждаемым во всех средствах массовой информации. С приходом в рыночные условия данная проблема не стала менее актуальной, однако приобрела более наукообразный характер.

Целью данной статьи является формирование принципиальных основ сервиса и культуры обслуживания в туристском бизнесе. Данное исследование проводилось в рамках научно-исследовательской работы кафедры менеджмента Национальной академии природоохранного и курортного строительства.

Комплексный характер туристского обслуживания обязывает выработку единого показателя качества работы турагента и туроператора. Существуют несколько подходов к определению качества обслуживания. Так, потребительский подход к определению качества концентрируется на углублении понятия «качество обслуживания туристов».

Туристское обслуживание как продукт характеризуется не только комплексностью, но и такими специфическими особенностями, как нематериальность, неосязаемость, несохраняемость, неразрывность производства и потребления, непостоянство качества, а также сильной зависимостью от конкретного исполнителя. В отличии от товара, туристское обслуживание потребляют такого качества, каким оно произведено. На это качество влияет масса прямых и косвенных факторов, таких как, материальная база, ресурсы, технологии, инфраструктура и другие.

В оценке потребителями качества туристского продукта немаловажными являются и такие его свойства, как надежность, безопасность, информационная достоверность, психологический комфорт.

Повышение качества культуры обслуживания можно рассматривать по двум определяющим факторам:

- первый – изменение внешнего вида культуры обслуживания;
- второй – изменение отношения обслуживающего персонала к самому процессу обслуживания.

К основным мероприятиям первого фактора можно отнести:

- материализацию услуги;
- фирменное оформление;
- внешний вид учреждения;
- адаптацию возможностей фирмы к спросу.

К основным мероприятиям второго фактора относятся:

- управление обслуживающим персоналом;
- преодоление боязни риска у клиента;
- постоянство качества обслуживания;
- выявление точек соприкосновения;
- развитие личного и внутреннего сервиса.

Материализация услуги заключается в использовании в работе с клиентами материалов, помогающих им зрительно представить себе предлагаемые услуги. Данный способ представления услуги очень развит в туристском бизнесе, так как турист покупает услуги в одном месте , а получает их в другом, порой на другом континенте. Для такого представления услуг каждая туристская фирма старается подобрать как можно больше яркого справочного материала (альбомов, проспектов, фотографий, видеофильмов, фото- и видеосвидетельств других туристов и т. д.), способного помочь потенциальному туристу понять характер и уровень предлагаемых услуг. Так, для представления услуг по размещению должны использоваться фотографии внешнего вида отеля, комнат для гостей, общего холла, ресторана и т.д.

Фирменное оформление имеет существенное значение в культуре обслуживания. В жестких условиях конкурентной борьбы каждая компания старается выработать свой визуальный имидж – так называемое фирменное оформление.

Составными частями фирменного оформления могут быть:

- внешние атрибуты здания, ресторана, туристской фирмы (вывески, входные двери, окна, иллюминация, автомобильная стоянка перед зданием и т.д.).
- планировка и оформление внутренних помещений;
- фирменная одежда обслуживающего персонала;
- оформление посуды и т.д.

Внешний вид учреждения, не поддерживаемый должным образом, может нанести существенный вред его репутации. Несоответствие внешнего вида не способствует формированию у туриста положительного впечатления о том месте, куда он прибыл.

Адаптация своих возможностей к спросу также играет существенную роль в обслуживании туристов. Учитывая то, что услуги нельзя заготовить впрок, подготовка возможностей своей фирмы к спросу – главное условие функционирования предприятий сферы услуг, в том числе и в туристской отрасли. Если говорить о туристской фирме, то адаптация своих возможностей к спросу означает подготовку и оборудование к основному отпускному сезону дополнительных рабочих мест для обслуживающего персонала, специализацию их на обслуживание определенных направлений, взаимозаменяемость персонала, организацию заполнения времени посетителей, вынужденно ожидающих своей очереди.

Для предприятий питания, размещения, перевозки пассажиров пики активности наступают чаще всего во время проведения праздников. Многие предприятия питания организуют в этот день уличную торговлю. Чтобы увеличить возможности сбыта. Магазины продлевают время своей работы до окончания праздника, а автотранспортные предприятия находят возможности по выделению дополнительного пассажирского транспорта для перевозок. Конечно, для этого необходимо менять график работы своих учреждений, иметь соответствующее буфетное оборудование, подготовленный персонал, резервные транспортные средства. Однако, подготовка предприятия к таким пиковым нагрузкам – ключ к успеху в рыночных отношениях.

К управлению обслуживающим персоналом уделяется особое внимание. В туристской сфере персонал – самый важный компонент, так как он непосредственно контактирует с клиентами. Подбор приветливого и работоспособного персонала, организация их работы, проведение политики, способствующей поддержанию хороших отношений между служащими и туристами – основное в содержании работы руководства фирмы по управлению обслуживающим персоналом. Немаловажную роль играют и взаимоотношения персонала между собой. Должностные лица, руководители направлений, а также весь остальной персонал должны знать друг друга и общую организационную структуру. Очень важен навык персонала работать в команде. Необходимым для работы является также принцип демократического управления и возможность профессионального роста и повышения квалификации.

На определенном этапе у туриста существует проблема преодоления боязни риска. Турист, собирающийся воспользоваться услугами предприятия туризма, испытывает некоторую тревогу, поскольку не может знать заранее качество товара. Однако, фирма может уменьшить эту тревогу. Например, потенциальный турист обращается в незнакомую туристскую фирму с целью приобретения нового для себя тура. Естественно, человек испытывает определенные опасения в приобретении тура, так как полагается не на свой опыт, а на заверения турагента в благополучности приобретаемого тура. В подтверждение своих слов турагент, в соответствии с правилами продажи туров, предъявляют необходимые лицензии, сертификаты и рекламные материалы. Однако, наибольшее влияние на решение клиента в таких случаях оказывают благодарственные отклики тех туристов, которые воспользовались таким туром ранее.

Постоянство качества обслуживания – еще один фактор успеха в сфере предоставления услуг. Это означает, что потенциальный турист, пришедший в туристскую фирму вечером перед ее закрытием, получит такое же качество обслуживания, как и тот, который пришел сразу после открытия. Постоянство качества обслуживания должно сохраняться и на более продолжительный период, так как турист, воспользовавшийся услугами турфирмы год назад и получивший качественное обслуживание, планируя свой очередной отпуск, скорее всего, обратится в ту же самую фирму. Однако, если в очередной раз качество обслуживания его не удовлетворит, то с этой фирмой, скорее всего, он расстанется навсегда.

Необходимо обратить внимание на выявление «точек соприкосновения». Иногда все попытки поддержать постоянство качества обслуживания в туристской сфере не приводят к успеху, так как делаются не там, где надо. Чаще всего турист составляет свое мнение о качестве обслуживания в той или иной форме из анализа прохождения так называемых «точек соприкосновения». Под «точкой соприкосновения» понимается любое место, в котором происходит контакт между туристом и служащим. Выявление этих точек и повышение качества обслуживания именно в них – залог роста числа туристов фирмы, а , значит и успешной работы на рынке услуг. Например, основными «точками соприкосновения» туристской фирмы, осуществляющей отправку туристов, являются сбор туристской группы, подача автобуса, размещение в транспорте, встреча в месте пребывания и т.д.

Развитие личного сервиса – также важный фактор в обслуживании туристов. Руководство многих компаний, планируя работу по повышению качества обслуживания, чаще всего обращает внимание на функциональную сторону процесса обслуживания: удобное расположение офиса компании, продуманная планировка рабочего места, оснащение рабочего места необходимым оборудованием, подготовленный персонал т.д. Несомненно, все это сказывается на повышении качества обслуживания, однако, конкурирующие компании стараются создать такие же условия для своей работы. В этих обстоятельствах решающим фактором, определяющим выбор туристом той или иной фирмы, является такое же явление, как личный сервис. Личный сервис – это маленькое дополнение к тому, что ожидают от работника сервиса туристы, говорящее о том, что работник лично заинтересован в туристе, что ему не все равно, кто стоит перед ним, и что он честно старается сделать самое лучшее для этого туриста.

Долгие годы именно личный сервис определял выбор туриста, так как в то время было намного больше личных контактов, чем сегодня.

В современном технократическом обществе количество личных контактов резко сократилось. Появилось много различной техники, которая позволяет узнавать последние новости по всему миру, пользоваться огромными базами данных, заказывать продукты и оплачивать их без помощи обслуживающего персонала и т.д. Все это приводит к обезличиванию процесса приема-передачи услуги, превращению человека в одно из функциональных звеньев действующего механизма.

С ужесточением конкурентной борьбы, когда большое количество предприятий готово и способно оказывать услуги одинакового качества, личный сервис становится порой основным средством достижения успеха в этой борьбе.

Личный сервис отличается:

- хорошим знанием товара (услуги), который предлагается туристам;
- позитивным отношением к туристу;
- желанием и энтузиазмом в работе;
- направленностью на индивидуального туриста;
- желанием дать туристу больше, чем он ожидает.

На качество обслуживания кроме перечисленных факторов, влияет также ассортимент предлагаемых услуг. Но сам по себе ассортимент не обеспечивает качества услуг. Необходимы комплексность услуг и товаров, их направленность на конкретного потребителя, а также своевременность их предоставления, что оказывает существенное влияние на качество обслуживания.

Таким образом, повышение качества и культуры обслуживания является важным фактором повышения конкурентоспособности туристского продукта и, в конечном итоге, достижения финансового успеха.

В проблеме повышения культуры обслуживания выделяются два определяющих фактора изменение внешних условий культуры обслуживания и изменение отношения обслуживающего персонала к самому процессу обслуживания.

К основным мероприятиям первого фактора относятся материализация услуги, фирменное оформление, внешний вид учреждения, адаптация своих возможностей к спросу.

К основным мероприятиям второго фактора – управление обслуживающим персоналом, преодоление боязни риска у туриста, постоянство качества обслуживания, выявление «точек соприкосновения», развитие личного и внутреннего сервиса.
Источники и литература

1. Черных Н.Б. Технология путешествий и организация обслуживания клиентов / Н.Б. Черных. – М.: Советский спорт, 2002. – 320 с.
2. Богалдин-Малых В.В. Маркетинг и управление в сфере туризма и социально-культурного сервиса: туристические, гостинично-ресторанные и развлекательные комплексы / В.В. Богалдин-Малых. – М.: НПО МОДЕК, 2004. – 560 с.
3. Квартальнов В.А. Туризм: теория и практика / В.А. Квартальнов // Избранные труды: в 5 т. / В.А. Квартальнов. – М.: Финансы и статистика, 1998.
4. Ильина Е.Н. Туроперейтинг: организация деятельности / Е.Н. Ильина. – М.: Финансы и статистика, 2000. – 256 с.
5. Потемкин В.К. Рыночная стратегия туристского обслуживания / В.К. Потемкин. – СПб.: Экономика и социология, 1996. – 186 с.
Понравилось? Тогда подписывайтесь на новости сайта в соцсетях ВКонтакте Оптимизация Ваших сайтов с помощью нашего сервиса.

Индустрия гостеприимства или туризма? кто прав?

vertuhay — Tue, 14 Jan 2014 22:05:49 GMT

Аннотация. В статье сформулированы основные отличия между понятиями «деятельность в индустрии гостеприимства» и «туристская деятельность», уточнен состав отраслей, входящих в индустрию гостеприимства и взаимодействующих с ней. Предложена карта-схема индустрии гостеприимства.

Ключевые слова: индустрия гостеприимства, туристская деятельность, предприятия, предоставляющие услуги гостеприимства, предприятия, поддерживающие индустрию гостеприимств.

В современной научной и профессиональной литературе широко применяется термин «индустрия гостеприимства», входящий в понятие сферы услуг.

Иностранные и российские специалисты по-разному трактуют понятие «индустрия гостеприимства». Некоторые авторы пытаются объединить эти понятия, другие же подменяют одно понятие другим, что приводит к смешению этих двух категорий и определенной путанице. Более того, подобная неясность затрудняет определить границы рынка, состояние спроса и предложения в каждой из этих категорий, что отрицательно сказывается на стратегическом планировании в этой сфере экономической деятельности. Для того чтобы сформулировать различия между понятиями «индустрия туризма» и «индустрия гостеприимства» уточним, в чем же собственно заключается туристская деятельность и чем она отличается от деятельности в индустрии гостеприимства.
Туристская деятельность и услуги гостеприимства

Для определения понятия туристской деятельности обратимся к норме Федерального закона «Об основах туристской деятельности в Российской Федерации»1. Так, под туристской деятельностью понимается туроператорская и турагентская деятельность, а также иная деятельность по организации путешествий.

Из контекста данной нормы следует, что и туроператорская, и турагентская - это виды деятельности по организации путешествий, включающие формирование, продвижение и реализацию туристского продукта. Под формированием туристского продукта следует понимать действия субъекта по приобретению прав на услуги, входящие в тур, на основании договоров с лицами, предоставляющими отдельные услуги. Под продвижением туристского продукта понимается комплекс мер, направленных на реализацию туристского продукта (реклама, участие в выставках, организация информационных центров по продаже туристского продукта, издание каталогов, буклетов и другое). Под реализацией понимается продажа туристского продукта непосредственно туристу.

Хотя данный закон трактует туристскую индустрию как «совокупность гостиниц и иных средств размещения, средств транспорта, объектов санаторно-курортного лечения и отдыха, объектов общественного питания, объектов и средств развлечения, объектов познавательного, делового, лечебно-оздоровительного, физкультурно-спортивного и иного назначения, организаций, осуществляющих туроператорскую и турагентскую деятельность, операторов туристских информационных систем, а также организаций, предоставляющих услуги экскурсоводов, гидов-переводчиков и инструкторов-проводников», перечисленные направления выходят, по нашему мнению, за рамки туристкой деятельности, обозначенной в законе.

Таким образом, туристская деятельность в трактовке Закона «Об основах туристской деятельности в Российской Федерации» нацелена в большей степени на организацию и рекламу туристских поездок, чем на создание и предоставление услуг гостеприимства и заменять их понятием туристского продукта (туристского пакета) не вполне правомерно. Напомним, что услугами гостеприимства пользуются не только туристы, но и другие категории путешественников, которые согласно статистике Всемирной туристской организации (ВТО-ООН) объединены в понятие «посетителей» (visitors).

По нашему мнению, гостеприимство - это более емкое и общее, чем туризм, понятие, так как его задачей является удовлетворение потребностей не только туристов в узком смысле, не только путешественников в широком смысле, но и потребителей вообще, находящихся на территории объектов гостеприимства.
Авторская модель индустрии гостеприимства

Вместе с тем мы полагаем, что индустрии гостеприимства и туризма нельзя рассматривать как совершенно разные, так как путешественники - это, прежде всего, потребители, имеющие разнообразные потребности, в том числе и специфические туристские, зависящие от целей и мотивов путешествий, а также от целого ряда других мотивационных факторов. Следовательно, индустрия туризма, по нашему мнению, должна входить в состав индустрии гостеприимства, которая рассматривается как единое целое по причине неразрывной общности ее целей и задач. Вместе с тем организаторская роль по формированию потоков туристов, несомненно, принадлежит туристским фирмам и организациям, которые вместе с экскурсионными фирмами образуют туристскую индустрию.

Авторская позиция организации индустрии гостеприимства представлена на карте-схеме (см. рис. 1).

Рис. 1. Карта-схема индустрии гостеприимства
Согласно предложенной модели, индустрия гостеприимства состоит из предприятий и организаций, непосредственно входящих в индустрию гостеприимства и предоставляющих услуги гостеприимства конечным потребителям, и предприятий и организаций, поддерживающих индустрию гостеприимства [1].

К первой группе мы относим гостиничный и ресторанный бизнес, общественное питание, пассажирский транспорт, туризм и экскурсии, организацию отдыха, зрелищ, развлечений и т.д., а также профессиональную подготовку специалистов для этой отрасли экономики. Бизнес индустрии гостеприимства охватывает сегодня такие сферы деятельности, как цирки, зоопарки, аттракционы передвижных городков, национальные парки и заповедники, парки культуры и отдыха, киноконцертные и выставочные залы и т.п.

К развлечениям также относятся занятия спортом в спортивных залах, бассейнах и аквапарках, стадионах и т.д. Сопровождает развлечения также приобщение к культурным ценностям: посещение театров, музеев, библиотек, различных клубных учреждений.

Во вторую группу, поддерживающую индустрию гостеприимства, мы включаем предприятия и организации жилищного, капитального и дорожного строительства, машиностроения и автомобилестроения, топливной промышленности и энергетики, сельского хозяйства, пищевой и химической промышленности, здравоохранения, производство сувениров и предметов туристского обихода и т.д.
Заключение

Индустрия гостеприимства выступает как самостоятельная, сложная и относительно обособленная социально-экономическая система, привлекающая значительные материальные, финансовые и трудовые ресурсы. Такое представление индустрии гостеприимства позволяет формулировать ее закономерности, оценивать типичные характеристики. При изучении этой отрасли выявляются взаимные отношения компонентов системы и их связи с внешней средой.

Выделение участников этой социально-экономической системы по различным признакам позволяет рассматривать ее многомерность, в которую входят и другие отрасли, не имеющие ярко выраженного туристского характера.

В данной трактовке мы можем точнее устанавливать объемы спроса и предложения, глубину рынка на конкретном географическом сегменте, выходя за условные рамки внутреннего, въездного и рекреационного туризма, которые не учитывают потребительский спрос из числа лиц не входящих в понятие туриста. Более того, такой подход позволяет эффективнее осуществлять стратегическое планирование предприятий, ориентированных на эту сферу экономической деятельности.
Литература

1. Скобкин С.С. Экономическая стратегия развития предприятий ИГиТ: монография. - М.: Издательство АБЦ, 2011. - С.178-179.

Sergey S. Skobkin. Hospitality or tourism industry? Who is right?

Abstract. In given article the basic differences between concepts activity in the hospitality industry and activity in tourism are formulated, the structure of branches which represents the hospitality industry and these that cooperates with the industry is specified. The card scheme of the hospitality industry is offered.

Keywords: the hospitality industry, tourist activity and activity in the hospitality industry, enterprises, which provide services in hospitality industry, enterprises, which support the hospitality industry.

1 Речь идет о Федеральном законе от 24.11.1996 № 132-ФЗ «Об основах туристской деятельности в Российской Федерации» (действует в ред. от 03.05.2012). - Прим. ред.
Понравилось? Тогда подписывайтесь на новости сайта в соцсетях ВКонтакте

Концепція сталого розвитку туризму в сучасних умовах

vertuhay — Tue, 14 Jan 2014 22:05:38 GMT

Постановка проблеми. Туризм на початку ХХI століття характеризується як один з видів економічної діяльності, що стрімко і динамічно розвивається, випереджаючи за темпами зростання доходів нафтовидобуток і автомобілебудування. Ця галузь забезпечує десяту частину світового валового продукту. Феноменальний успіх туризму полягає в тому, що в його основі лежить задоволення постійних людських потреб і потягу до пізнання навколишнього світу. Туризм охоплює широкий діапазон видів діяльності: економічної, соціальної, обслуговуючої, послуги туроператорів і турагентів і т.д.

У сучасних умовах розвитку України в кожній галузі відбувається пошук нових шляхів і методів виробництва, здійснюється аналіз сучасного стану, окреслюються перспективи на майбутнє. Ці процеси відбуваються також й в туристичної галузі, яка спрямована на отримання прибутку через задоволення туристичних потреб населення, надання йому різноманітних туристичних послуг у вигляді житла, харчування, транспортного й екскурсійного та іншого сервісу. Розвиток туризму в економіці країни особливо актуальний, оскільки саме завдяки туризмові можна поліпшити соціально-економічну ситуацію в цілому. Сфера туризму підтримує майже 50 суміжних галузей та створює додаткові місця. Один турист дає роботу 10 особам. Створення одного робочого місця в туризмі в 20 раз дешевше, аніж у промисловості. В широкому розумінні туристичну галузь можна визначити як міжгалузевий комплекс, який включає транспортні та туристичні підприємства; підприємства, пов’язані з туризмом (капітальне і дорожнє будівництво, підприємства комунального і готельного господарства, зв’язку та інш.); широку сферу послуг, якими користується турист. Туризм може має стати сферою реалізації ринкових механізмів, джерелом поповнення місцевого бюджету.

Вплив туризму на економіку регіону доки невеликий. Він адекватний вкладенню в розвиток даної галузі, фінансування якої виконується по остаточному принципу. Слабкий розвиток інфраструктури, низька якість сервісу привели до того, що зараз (згідно оцінки ВТО) на Україну приходиться приблизно 1% світового туристського потоку [1, с. 18].

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Інтерес до проблем розвитку туризму та його регулювання і управління з боку держави як на макро-, так і на мікрорівні с кожним роком зростає, що відображено в працях вітчизняних і зарубіжних вчених. Так, проблеми разробки механізму управління підприємствами туризму розглядаються в роботах Дем’яненко С.Р., Круглова М.І., Герасименко В.В., Балабанова І.Т.; проблемам організації туристської діяльності присвячені роботи Амоші О.І., Данильчука В.Ф., Кифяка В.Ф., Кліяненко Б.Т., Мальської М.П., Цибуха В.І., Федорченко В.К. та інш.

Мета статті - розробка основних положень концепції сталого розвитку туризму в регіоні.

Викладання основного матеріалу. В історії науки та суспільного розвитку існує чимало прикладів того, як певні терміни закладаються в основу наукових теорій і концепцій, потім переходять у сферу політики, і, зрештою, перетворюються на частину соціальної свідомості і поведінки. Це стосується таких понять, що знайшли широке використання, як демократія, права людини, екологія тощо. До них також можна віднести і словосполучення “сталий розвиток туризму” [1].

Важливою стратегічною задачею економіки регіону є створення ефективного виробничо-господарчого комплексу, який мав би потенціал збалансованого й стійкого розвитку. Вирішенню цієї проблеми може сприяти побудова нової концепції сталого розвитку туризму в регіоні.

Під концепцією сталого розвитку туризму в регіоні розуміється система уявлень, яка визначає єдиний, загальний задум політики розвитку галузі, що ураховує стратегічні мети і пріоритети розвитку галузі, важливі напрямки і засоби реалізації визначених цілей. Концепція відображає позицію регіону відносно стратегії розвитку туристичної галузі на довгострокову перспективу і включає конкретні заходи її реалізації.

Основні складові концепції сталого розвитку туризму в регіоні представлено на рис. 1.

Рис.1. Концепція сталого розвитку туризму в регіоні
Стратегічною метою розробки концепції є визначення пріоритетів розвитку галузі, що забезпечує соціально-економічний розвиток регіону в цілому.

Шляхи досягнення цієї мети:

- дослідження і оцінка туристського потенціалу регіону;
- SWOT-аналіз туристської галузі та її інфраструктури;
- формування туристичного іміджу регіону;
- інноваційно-інвестиційна політика;
- створення матеріальної бази галузі.

На основі досліджень проблеми сталого розвитку туризму, а також вивчення досвіду країн світу, пропонується сукупність методологічних принципів і підходів формування структури і змісту концепції сталого розвитку туризму в регіоні. До них відносяться: комплексність та цілісність, пріоритетність, конкретність мети, забезпеченість законодавчою базою.

Принцип комплексності та цілісності концепції сталого розвитку туризму в регіоні передбачає, по-перше, комплексний підхід як основу реалізації регіональної політики соціально-економічного розвитку, визначення системи пріоритетів інвестування або фінансування, проведення економічних реформ за допомогою інвестицій, підхід до соціально-економічної сфери, усі елементи якої взаємозв’язані. Він передбачає включення в систему політики соціально-економічного розвитку не тільки виробничо- технологічних аспектів, але й соціальних. До складу елементів регіональної політики соціально-економічного розвитку, зокрема концепції сталого розвитку туризму в регіоні, повинні включатися науково-технічні, інвестиційно-інноваційні програми, програми підготовки кадрів та підвищення кваліфікації, програми соціального забезпечення робітників.

По-друге, узгодження і взаємодія між двома складовими політики - структурної та інвестиційної. Це передбачає взаємозв’язок усіх направлень і механізмів регіональної політики соціально-економічного розвитку.

В сучасних умовах обмеженості ресурсів важливе значення в регіональній політиці сталого розвитку туризму має такий її принцип, як пріоритетність. Головна задача складається в визначенні цих пріоритетів розвитку.

Наступний методологічний принцип концепції сталого розвитку туризму в регіоні є принцип конкретності мети. Мета і задачі розвитку галузі є складовою соціально-економічної політики регіону, вони формуються в межах програм і прогнозів соціально-економічного розвитку регіону, як правило, на перспективу и тому можуть розглядатися в їх межах. Мета і орієнтири можуть бути різними, наприклад, модернізація технологічного процесу галузі, забезпечення зайнятості населення, розробка природних ресурсів, оновлення основних засобів галузей, створення регіональної інфраструктури та ін.

Багатоукладність структур господарчої діяльності регіону, трансформація економіки, роль держави в економічному розвитку приводить до необхідності використання при формуванні і реалізації регіональної політики сталого розвитку туризму принципу диференціації об’єктів управління. Зміст цього принципу складається в тому, що при використанні єдиних уніфікованих механізмів регулювання економіки по всім напрямам існує значна диференціація по відношенню до окремих господарчих суб’єктів.

Відносно з цим регіональна політика сталого розвитку туризму в регіоні повинна будуватися диференційно для різних суб’єктів відповідно з їх відношенням до різних груп, які класифікуються в межах таких господарчих структур:

- соціально-економічна, яка передбачає класифікацію підприємств по формам власності;
- організаційно-економічна, яка здійснює класифікацію підприємств згідно їх організаційно-економічної формою господарювання.

Найбільш ефективним об’єктом управління в політиці сталого розвитку галузі є кластери, які можуть включати підприємства транспорту, зв’язку, харчування, легкої промисловості та інш., які пов’язані з цим кластером.

Ключовим принципом при формуванні концепції сталого розвитку туризму в регіоні є принцип забезпеченості законодавчою базою усіх учасників туристичної діяльності в регіоні.

Дотримання розглянутих принципів формування концепції сталого розвитку туризму в регіоні дозволять забезпечити життєздатність і ефективне використання цієї концепції при реалізації регіональної політики соціально-економічного розвитку в цілому.

Основними перешкодами для розвитку туризму в регіоні є економічна, політична і соціальна нестабільність. Однак, розробка концепції сталого розвитку туризму в регіоні може збільшити значно більше приток туристів в регіон, тим самим забезпечити розвиток самої галузі та соціально-економічний розвиток регіону в цілому.

В процесі розробки концепції сталого розвитку туризму в регіоні з метою досягнення оптимального результату дуже важливо ураховувати переваги і недоліки регіону, а також можливості і інтереси споживачів туристичного продукту. Урахування цих обставин дозволить правильно визначити пріоритети розвитку, форми та методи залучення інвестицій і оцінити їх обсяги.

На реалізацію політики сталого розвитку галузі значно впливає загальний стан економіки регіону та існуючий тип відновлення виробництва, які суттєво діють на формування туристичного іміджу регіону.

Наступний елемент концепції сталого розвитку туризму в регіоні - стратегія сталого розвитку туризму. Стратегія повинна базуватися на галузевих пріоритетах розвитку з урахуванням специфіки економічного розвитку регіону та його природно-рекреаційного потенціалу.

Стратегія, що пропонується, має мету, яка заключається у зміні галузевої структури господарського комплексу регіону и передбачає виділення галузевих пріоритетів для фінансування по етапам на довгострокову перспективу. Довгострокова перспектива не випадкова. Сталий розвиток туризму розглядаються в стратегії як разові заходи, а як довгострокову доктрину включення туризму регіонів до глобальної економічної системи в якості рівноправних партнерів. При формуванні концепції сталого розвитку туризму в регіоні ураховано і те, що економіка багатьох регіонів України має багатоукладний характер.

Концепція сталого розвитку туризму регіону включає механізм забезпечення розвитку галузі. Політика розвитку галузі туризму є складовою частиною господарчого механізму регіону, в якому можна виділити основні елементи та ланки механізму забезпечення розвитку сфери туризму.

Такий механізм становить собою організаційно-економічну форму здійснення заходів щодо забезпечення розвитку туризму в регіоні, що визначається як комплекс організаційних, ресурсних, правових, методичних і інших складових, спеціально розроблених і законодавчо закріплених, а також послідовність їх реалізації.

Висновки. Реалізація регіональної політики соціально-економічного розвитку вимагає розробки довгострокової концепції сталого розвитку галузі туризму, як складової господарчого комплексу регіону, яка б ураховувала особливості певного регіону та його потенціал і можливості.
Джерела та література

1. Герасименко В.Г. Концепція сталого розвитку туризму: етапи становлення і сучасний зміст / Зб.наук.праць “Туристична освіта в Україні: проблеми і перспективи”. - Випуск 1. - Київ: Тонар, 2007. - с. 17-23.
2. Направления обеспечения устойчивого развития предприятий туристической отрасли / Экономика и управление. - №4-5. - 2007. - Симферополь: НАПиКС, 2007. - С.38-42.
3. Дядечко Л.П. Экономика предприятий туристического бизнеса. - Донецк, 2003.- 172с.
Понравилось? Тогда подписывайтесь на новости сайта в соцсетях ВКонтакте

Соціально-економічні та психологічні особливості взаємодії сфери туризму з економікою регіону

vertuhay — Tue, 14 Jan 2014 22:05:28 GMT

Туризм, як відкрита система, взаємодіє з соціально-економічною системою регіону, тому що на його території розміщені об'єкти туризму, сформована відповідна інфраструктура. Для підвищення ефективності такої взаємодії обох систем необхідно державне регулювання та управління.

Вступ. Регіони України відрізняються різноманітністю територій та рекреаційними ресурсами, природно-кліматичними умовами, традиціями й іншими особливостями, що визначають унікальність кожної конкретної області, району. Останнім часом регіональна політика у сфері туризму стає актуальною та значущою, тому що ця сфера, як показала практика, здатна вирішувати задачі соціально-економічного розвитку певного регіону. Необхідність розробки власної політики в сфері туризму для кожного регіону визначається можливостями даної галузі вирішити соціально-економічні проблеми: поліпшити інфраструктуру, забезпечити зайнятість населення, поповнення місцевого бюджету, здолати непропорційність розвитку районів регіону таке інше. Пріоритети, принципи, мета і задачі політики в сфері туризму визначаються у межах концепції и програми розвитку туризму в регіоні.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Інтерес до проблем розвитку туризму та його регулювання й управління з боку держави як на макро-, так і на мікро-рівні с кожним роком зростає, що відображено в працях вітчизняних і зарубіжних вчених. Так, проблеми розробки механізму управління підприємствами туризму розглядаються в роботах Дем'яненка СР., Круглова М.І., Герасименка В.В., Балабанова 1.Т.; проблемам організації туристської діяльності присвячені роботи Амоші О.І., Данильчука В.Ф., Кифяка В.Ф., Кліяненка Б.Т., МальськоїМ.П., Цибуха В.І., Федорченка В.К. та інш.

Мета. Метою публікації є виявлення соціально-економічних особливостей взаємодії сфери туризму з економікою регіону для того, щоб визначити вплив даної галузі на розвиток регіону.

Виклад основного матеріалу. Туризм, як відкрита система, взаємодіє з соціально-економічною системою регіону, тому що на його території розміщені об'єкти туризму, сформована відповідна інфраструктура. Для підвищення ефективності такої взаємодії обох систем необхідно державне регулювання та управління.

На розвиток регіонів впливають багато факторів та умов (природних, економічних, соціальних, політичних та ін.), тому рівень розвитку регіонів неоднаковий. Основна причина цього - різні цілі розвитку регіону (підвищення життєвого рівня на-селения за рахунок економіки) і туризму (відновлення та розвиток духовних і фізичних сил людини).

Важливий фактор, що впливає на формування туристських потоків, - рівень матеріального благополуччя населення. Виходячи з аналізу основних показників соціально-економічного розвитку регіонів, можна зробити висновок, що між загальноекономічними показниками розвитку регіонів і показниками розвитку туризму відсутня пряма залежність. Іншими словами, відсутня пряма залежність між рівнем розвитку економіки регіону й рівнем розвитку туризму. Разом з тим, виходячи із системного подання кожної територіальної одиниці, туризм - складова частина регіональної соціально-економічної системи, тобто іманентний їй, тому відсутність між ними зв'язків говорить про ірраціональність їхньої взаємодії.

Слід зазначити, що туризм, розвиваючись, робить прямий і непрямий вплив на економіку регіону. При прямому впливі витрати відвідувачів безпосередньо формують доходи підприємств сфери туризму, а при непрямому - прямий вплив туризму генерує рзостання попиту в сполучених галузях. Наприклад, готелі користуються послугами будівельників, комунальних організацій, банків, страхових компаній, виробників харчових продуктів й ін.

Виникає ланцюжок «витрати - прибуток -...- витрати».

Прямий вплив туризму в основному проявляється на національному рівні через держбюджет, платіжний баланс і характеризується такими показниками, як частка туристських витрат і частка податкових надходжень від туризму у ВВП.

На регіональному рівні більше помітний непрямий ефект, що оцінюється за допомогою мультиплікатора як показника туристських витрат у регіоні - число вкладень грошей туристами в місцеву економіку, при яких кошти були фактично витрачені в приймаючому регіоні.

Більша частина витрат доводиться на дестинацію, де чим вище комплексність туристичних послуг, тим більше попит на послуги суміжних галузей і видів діяльності. Однак зовнішній, сприятливий економічний ефект від туризму в регіоні фактично виявляється помітно менше. Це пов'язане з перевищенням екологічного навантаження на туристсько-рекреаційні комплекси, що руйнують природу, відтоком регіональних ресурсів, що мають стратегічне значення, у сферу туризму, що загострює соціально-економічні проблеми регіону. Звідси виникає необхідність планування, прогнозування й регулювання граничних значень потоків туристів, пропускної здатності самих об'єктів.

Виявлений загальний характер впливу туризму на розвиток регіону необхідно включати в плани розвитку туризму для своєчасного вживання заходів по попередженню появи або зниження негативних факторів і посилення впливу позитивних і враховуватися в нормативно-правових документах.

З погляду туристської привабливості адміністративно-економічний регіон, як правило, не представляє інтересу для відвідувачів. Привабливість такого об'єкта визначається наявністю природних, історичних, соціально-культурних й інших визначних пам'яток, розташованих компактно, доступно, зручних для огляду, з високо розвитою інфраструктурою обслуговування.

Основними елементами туристської пропозиції є наявність природних ресурсів і культурної спадщини й рівень стану й розвитку в регіоні матеріально-технічної бази, що обслуговує гостей.

Таким чином, економічні показники, оптимізуючи соціально-економічний рівень регіонів, не відображають характер розвитку в них туризму. Рівень туризму корелюється тільки з ємністю туристсько-рекреаційних ресурсів і рівнем розвитку матеріально-технічної бази обслуговування. Це пов'язане з тим, що кількість й якість виробленого туристичного продукту залежить від поточних запитів споживачів.

Рівень розвитку туризму залежить від ряду факторів, які можуть бути різними по силі, тривалості та напряму дії. Тому виявлення, облік та аналіз цих факторів в плануванні та прогнозуванні є важливою задачею забезпечення стійкого розвитку туризму в регіоні..

Туризм як соціально-економічна система здатний еволюціонувати з одного виду в інший, зокрема, в такий, при якому ресурси, що споживані, відновлюються, заміняються на інші, мінімізується їх використання, якщо розвиток неможливий без ресурсів, що не відновлюються (наприклад, екологічний туризм, доля якого сьогодні складає 40% від усіх видів туризму), Головна його характеристика - здатність ефективно використовувати, автономно змінювати види ресурсів свого розвитку, раціональні структури виробництва та споживання.

Стійкий розвиток туризму - це створення умов з обліком дії зовнішніх і внутрішніх факторів, що забезпечують покращення характеристик системи туризму при досягненні мети, що динамічно змінюється, у межах припустимих лімітів росту (або обмежень -економічних, екологічних, політичних). При цьому до важливих показників можна віднести: кількість туро-днів, число прибуттів на 1 кв. км. дестинації, на одного жителя туристського регіону, на одне місце у засобах розміщення кількість місць в готелях на 1 кв. км. площі регіону.

Певну нестійкість має люба модель розвитку. Але відповідно до концепції стійкого розвитку щодо організації та проведенні відпочинку туристом, а також щодо організації, плануванню та прогнозуванню туристичної діяльності як на рівні підприємства, так і на рівні регіональному, принципово важливим є характер, розмір та період проявлення нестійкості. Тому необхідно проводити моніторинг по виявленню и визначенню відхилень, що не руйнують систему, на які впливають різні фактори, що впливають на стійкість розвитку як окремого елемента, так і усієї системи.

В процесі розробки регіональної програми розвитку туризму необхідно ураховувати всю сукупність зовнішніх і внутрішніх факторів, що визначають пріоритети и перспективи розвитку туризму на певній території.

На рис.1 надано фактори, що впливають на стійкий розвиток туризму в регіоні, а також їх взаємозв'язок: прямий та зворотній зв'язок зовнішніх (екзогених) та внутрішніх (ендогених) сил, що впливають на розвиток туризму в регіоні, а також фактор часу - сезонність.

Рис. 1. Класифікація соціально-економічних факторів, що впливають на стійкий розвиток туризму в регіоні.
Зовнішні фактори не залежать від туристичної системи регіону, формують умови розвитку туризму, стимулюють та стримують його. Основним зовнішнім фактором є територія, що уявляє собою соціально-економічний простір, у якому розвивається туризм.

Природні, кліматичні, географічні та культурно-історичні фактори є визначними при виборі туристами того чи іншого регіону для відвідування і впливають на темпи, масштаби та напрями розвитку туризму, тобто ці фактори визначають туристичний потенціал і аттрактивність регіону.

Важливим фактором, що впливає на розвиток туризму в регіоні, є екологічний, він визначає, наскільки турист задоволений мандрівкою, відпочинком завдяки комфортності, рівня гостинності, безпеки та оздоровлення.

Вплив економічних і фінансових факторів на сферу туризму (зміни економічної ситуації, рівня доходів населення та безробіття) обумовлено тим, що між тенденціями розвитку туризму і економіки регіону є тісний взаємозв'язок. Як правило, територія з розвинутою економікою є лідером у розвитку туризму.

Серед соціальних факторів, перш за все, необхідно відмітити зростання вільного часу у населення, що в сполученні з ростом рівня життя означає приток нових потенційних туристів, підвищення рівня їх освіти, культури, естетичних потреб. Для розробки регіональних програм розвитку туризму необхідно знати загальний бюджет вільного часу різних соціальних груп, структуру цього часу, зміст і динаміку орієнтацій реального і потенційного споживання туристичних послуг.

Постійний вплив на розвиток туризму здійснюють демографічні фактори. Найбільша активність до активних форм туризму проявляється у осіб віком 18-30 років. Пік загальної туристичної активності у людей спостерігається при досягненні 30-50 років.

Значний вплив на стійкий розвиток туризму здійснюють політико-правові фактори: політична ситуація в регіоні, політика відкритих кордонів, пом'якшення адміністративного контролю в сфері туризму, податкова та фінансова політика.

На розвиток туризму впливають і техніко-технологічні фактори, пов'язані з НТП. Відкриваються можливості для удосконалення та виробництва нових послуг: підвищення швидкості, комфортабельності транспортних засобів; безпеки перевезень і таке інше. Організація туристичних відвідувань неможлива сьогодні без використання інформаційних технологій.

Внутрішні фактори формують сферу туризму та безпосередньо діють у цій сфері:

- матеріально-технічні, пов'язані з розвитком засобів розміщення, транспорту, підприємств громадського харчування, рекреаційної сфери, роздрібної торгівлі і т.д.;
- попит, пропозиція та розповсюдження турпродукту;
- поглиблення сегментації ринку;
- обмеження монополізації у сфері;
- удосконалення засобів і методів масової інформації та зв'язків з громадськістю у просуванні, рекламі та реалізації турпродукту;
- підвищення професійного рівня робітників у туризмі;
- розвиток власного туристичного бізнесу.

Усі ці фактори поділяються на екстенсивні та інтенсивні, які можуть впливати як позитивно так і негативно на розвиток туризму. До екстенсивних факторів відносяться: зростання чисельності робітників; збільшення кількості матеріальних ресурсів, що залучаються у обіг; будівництво нових об'єктів туризму. Інтенсивні фактори - підвищення кваліфікації персоналу; розвиток професійно-кваліфікаційної структури на основі результатів НТП; підвищення рівня культури та якості обслуговування; раціональне використання природних ресурсів; технічне удосконалення матеріальної бази.

До стримуючих факторів відносять: економічні кризи; політичну нестабільність; інфляцію; безробіття; криміногенні обставини; екологічне середовище.

Особливе значення у розвитку туризму має такий фактор як сезонність - це спроможність туристичних потоків концентруватися у певних місцях протягом невеликого періоду часу. Сезонність можливо згладити за рахунок диверсифікації туристичних послуг, що дає великий економічний ефект та дозволяє підвищити строки експлуатації матеріально-технічної бази, а також ступень використання праці персоналу протягом року і дохідність підприємств туризму.

Висновок. Як висновок, туризм інтенсивніше розвивається у регіонах, де стабільна політична, соціальна та економічна ситуація, а також багата соціально-культурна інфраструктура. Фактори і умови, що впливають на стійкий розвиток туризму в певній географічній зоні, охоплюють різні види людської діяльності та багато галузей народного господарства, вони взаємопов'язані і повинні ураховуватися при плануванні подальшої діяльності туристичної сфери у регіоні.
Література

1. Кифяк В.Ф. Організація туристичної діяльності в Україні. - Чернівці: Зелена Буковина, 2003. - 312 с.
2. Бейдик О.О. Рекреаційно-туристські ресурси України: Методологія та методика аналізу, термінологія, районування: Монографія. - К.: Видавничо-поліграфічний центр "Київський університет", 2001.- 395с.
3. Дядечко Л.П. Экономика предприятий туристического бизнеса. - Донецк, 2003.-172с.
4. Статистичний щорічник Луганської області в 2007 p. - Луганськ, 2008.- 407с.
Понравилось? Тогда подписывайтесь на новости сайта в соцсетях ВКонтакте

Туризм и культурное наследие: проблемы взаимодействия

vertuhay — Tue, 14 Jan 2014 22:05:18 GMT

Люди, предпочитающие проводить свободное время вдалеке от своего крова: в горах, возле озер, в лесу или в другом месте, где человек может окунуться в новую обстановку и познать новые ощущения, выбирают туризм, как способ отхода от о повседневной рутины.… Увидеть мир своими глазами, услышать, ощутить - важные части туризма, они несут в себе большой гуманитарный потенциал. Различные области деятельности способны вызвать сильный мотив к путешествию и интерес к туристскому направлению.

Важными переменными, влияющими на привлекательность туристского направления для различных групп и категорий туристов, являются его культурные и социальные характеристики. Наибольший интерес у туристов вызывают такие элементы культуры народа, как искусство, наука, религия, история и др. Знакомство с культурой и обычаями другой страны обогащает духовный мир человека. В стремлении разнообразить свой досуг, человек охватывает все новые культурные ресурсы. Туристический бизнес осваивает новые территории и новые культурные пространства. Не секрет, что использование туристских ресурсов на рынках Европы и Америки достигают своего предела, и взоры специалистов, предоставляющих туристические услуги, а также клиентов, которые эти услуги потребляют, обращаются к России. В связи с этим в последнее десятилетие в России развивается не только выездной, но и въездной туризм.

При развитии туристской инфраструктуры важно не нарушать исторический облик территории. Каждый вновь создаваемый туристский центр (объект) должен соответствовать национальным особенностям и традициям и одновременно иметь свой неповторимый облик. Создание природно-исторических парков должно содействовать спасению ценнейших памятников культуры и истории как целостных архитектурно-ландшафтных и культурных комплексов. Необходимо осуществлять охрану и восстановление памятников культуры и истории рукотворного, природного и традиционного ландшафтов, которые также рассматриваются как непреходящие исторические ценности, национальное достояние.

Туризм, в настоящее время, представляя собой многогранное явление, является объектом изучения многих наук. Это связано с тем, что туризм охватывает не только экономику разных стран, но и их культурное наследие, традиции, религию и ремесла. Многие регионы богаты такими уникальными историческими территориями, как древние города, усадебные и дворцово-парковые ансамбли, комплексы культовой архитектуры, исторические постройки, историко-культурные памятники и др. Они не должны оставаться застывшими образованиями. При организации уникальных территорий следует сочетать традиционные формы деятельности, исторически сформировавшие эти территории, с инновационными видами, к числу которых относится и туризм. Причем новые виды деятельности должны дополнять, а не подавлять сложившиеся хозяйственные, социокультурные и природные процессы.

В процессе туристской деятельности неизбежно происходит взаимодействие с окружающей средой.

Культурное, историческое и природное наследие принято делить на следующие категории:

1. Достояние, используемое в основном туристами (фестивали, представления, памятники и т. д.);

Музыкальный потенциал региона является одним из привлекательных элементов культуры. В некоторых странах музыка выступает как основной фактор привлечения туристов. Известные музыкальные фестивали ежегодно собирают тысячи участников. Многие курортные гостиницы знакомят своих гостей с национальной музыкой во время вечерних развлекательных программ, на фольклорных вечерах и концертах. Аудио пленки с записями национальной музыки, продажа которых распространена в большинстве туристских центров, служат прекрасным средством знакомства туристов с культурой народа. Целесообразно проводить культурные мероприятия (фольклорные, фестивальные и др.), традиционные для мест туристского назначения способные заинтересовать туристов из разных уголков мира.

2. Достояние смешанного пользования (менее значительные исторические памятники и музеи, театры, заповедники и пр.);

3. Достояние, используемое в основном местным населением (гражданские сооружения, культовые объекты, кинотеатры, библиотеки и др.). Литературные памятники региона имеют более ограниченную по сравнению с другими элементами культуры привлекательность, но все же составляют существенный туристский мотив и основу организации разноплановых туристских программ и маршрутов. Литературные произведения обладают силой создавать впечатление о стране и ее культуре. Доказано, что наличие или отсутствие определенного рода литературы в стране указывает на состояние ее культурной и политической систем. В развлекательные программы для туристов целесообразно включать литературные вечера, тем более что некоторые гостиницы располагают прекрасно оборудованными библиотеками.

Культурный потенциал региона выражен в его историческом наследии. Большинство туристских направлений бережно относится к своей истории как фактору привлечения туристских потоков. Наличие уникальных исторических объектов может предопределить успешное развитие туризма в регионе. Знакомство с историей и историческими объектами — сильнейший побудительный туристский мотив.

Историческое наследие региона нуждается в продвижении на туристский рынок. Поэтому национальные туристские организации должны заниматься распространением информации об историческом потенциале местности.

Исходя из этого, возникает проблема туристского природопользования, в которой концентрируются все аспекты, связанные с загрязнением, восстановлением и охраной природных комплексов от пагубного влияния туристов и туристской инфраструктуры. Однако туризм не может развиваться без взаимодействия с окружающей средой, что вызывает необходимость управления развитием туризма и его четкого планирования. Следовательно, необходима своевременная и всесторонняя оценка последствий туризма, разработка туристической политики, которые позволили бы предупреждать разрушительное воздействие туризма и извлекать максимальную выгоду, увеличивать его положительное воздействие, которое включает: охрану и реставрацию исторических памятников, создание национальных парков и заповедников, сохранение лесов, освоение культурного наследия.

Постиндустриальная цивилизация осознала высочайший потенциал культурного наследия, необходимость его сбережения и эффективного использования как одного из важнейших ресурсов мировой экономики.

Утрата культурных ценностей невосполнима и необратима. Любые потери культурного наследия неизбежно отразятся на всех областях жизни нынешнего и будущих поколений, приведут к духовному оскудению, разрывам исторической памяти, обеднению общества в целом. Они не могут быть компенсированы ни развитием современной культуры, ни созданием новых значительных произведений. Накапливание и сохранение культурных ценностей - основа развития цивилизации.

Анализ сложившейся ситуации в сфере сохранения и управления объектами культурного наследия, находящимися в федеральной собственности, собственности субъектов федерации и в муниципальной собственности, показывает наличие серьезных проблем в этой сфере:

1. Отсутствие в российском законодательстве четкого и системного подхода к охране объектов культурного наследия; законодательно четко не определены:
- условия и порядок распоряжения (отчуждения или передачи прав) объектами культурного наследия;
- порядок установления и выполнения требований и ограничений по сохранению и использованию объекта культурного наследия, в том числе охранных обязательств;
- порядок осуществления контроля за выполнением этих требований, ограничений и обязательств.
2. Отсутствие системы в организации работы государственных органов по охране объектов культурного наследия.
3. Аварийное состояние большинства объектов культурного наследия. (По данным Министерства культуры Российской Федерации из охраняемых государством 90 тысяч объектов культурного наследия и более 140 тысяч выявленных объектов культурного наследия около половины находятся в неудовлетворительном и аварийном состоянии).
4. Отсутствие пообъектного состава объектов культурного наследия и достоверной информации о наличии и их состоянии (физической сохранности) указанных объектов.
5. Отсутствие средств на реконструкцию, восстановление и содержание объектов культурного наследия. (По имеющимся данным, необходимые расходы на реконструкцию, восстановление и содержание данных объектов в несколько раз превышают возможности бюджетов всех уровней. Средства, выделяемые на содержание данных объектов, не позволяют осуществлять не только поддержание их текущего состояния, но зачастую средств недостаточно даже на консервацию этих объектов, что в свою очередь приводит к их утрате)
6. Отсутствие нормативных правовых актов, предусмотренных Федеральным законом «Об объектах культурного наследия (памятниках истории и культуры) народов Российской Федерации», и методических документов:

Охрана объектов культурного наследия должна представлять собой единую систему правовых, организационных, финансовых, информационных, материально-технических и иных и нормативных актов в области сохранения, содержания и использования этих объектов, а также систему организации комплексной, взаимосвязанной работы органов государственной власти по охране объектов культурного наследия и органов государственной власти по контролю за их сохранением, их территориальных подразделений, а также граждан и общественных организаций по охране объектов культурного наследия.

Политика государства в сфере сохранения культурного наследия должна предусматривать нормативно-правовое, методическое, научно-техническое, организационное, социальное, финансово-экономическое обеспечение деятельности по охране культурного наследия.

Нормативно-правовое обеспечение охраны объектов культурного наследия должно предусматривать законодательное установление исчерпывающих требований, установленных в отношении такого объекта культурного наследия, и охранных обязательств, которые должны выполняться собственниками (пользователями), а также законодательное установление ответственности, которая наступит в случае невыполнения собственником (пользователем) таких требований и обязательств. В связи с этим, необходимо внести изменения и дополнения в Федеральный закон «Об объектах культурного наследия (памятниках истории и культуры) народов Российской Федерации», предусматривающие:

1) уточнение понятия «паспорт объекта культурного наследия» и состав сведений, подлежащих включению в паспорт объекта, а именно:
- описание объекта;
- охранные обязательства в отношении объекта;
- требования по сохранению облика и интерьера объекта культурного наследия;
- требования по обеспечению доступа к объекту культурного наследия, являющиеся требованиями по обеспечению целевого использования данного объекта, предусматривающие категории объектов культурного наследия по требованиям к обеспечению доступа к ним, а именно:
- государственные музеи и музейные фонды со специальным режимом доступа;
- объекты, по отношению к которым устанавливаются требования по режиму музеефикации;
- объекты, в отношении которых устанавливается обязательный публичный доступ;
- объекты, в отношении которых устанавливается ограниченный доступ;
- объекты, в отношении которых не устанавливаются требования по обеспечению доступа во внутренние помещения объекта;
- реестры необходимых и проведенных в отношении соответствующего объекта культурного наследия восстановительных работ, мероприятий, необходимых для сохранения объекта, работ по его перемещению;
- сведения об оценке охранно-сервисного потенциала и результатах проведенных оценок различных типов стоимостей объекта культурного наследия;
2) уточнение понятия «охранные обязательства» и требования к охранным обязательствам, порядок их установления, прекращения и изменения, предусмотрев полномочия органов государственной власти по установлению охранных обязательств в отношении объектов культурного наследия и контролю за их исполнением;
3) конкретную систему санкций, применяемых в отношении собственника (пользователя), в случае, если собственник (пользователь) объекта культурного наследия не соблюдает установленных в отношении данного объекта требований по сохранению облика и интерьера объекта культурного наследия, требований к обеспечению доступа к объекту, охранные обязательства или совершает действия, угрожающие сохранности данного объекта и влекущие утрату им своего значения, вплоть до прекращения права собственности (пользования) на объект культурного наследия и безвозмездного изъятия в судебном порядке объекта культурного наследия у собственника;
4) порядок прекращения права собственности (пользования) на объект культурного наследия, либо на земельный участок или участок водного объекта, в пределах которых располагается объект археологического наследия.

На сегодняшний день необходимо применение рыночных механизмов сохранения и использования объектов культурного наследия, позволяющих обеспечить привлечение средств для охраны и развития объектов культурного наследия, развитие государственно-частного партнерства.

Одним из новых и перспективных способов распоряжения объектами культурного наследия, не предусматривающих их отчуждения, является заключение в отношении таких объектов концессионных соглашений.

Концессионное соглашение позволит за счет средств инвестора осуществлять меры по реставрации, капитальному ремонту и (или) по воссозданию физического облика памятника без его отчуждения из государственной собственности.

Кроме заключения в отношении объекта культурного наследия концессионного соглашения, возможна передача прав на объект культурного наследия посредством заключения договоров аренды и доверительного управления при условии обременения прав на объекты культурного наследия обязательствами по надлежащему сохранению, содержанию и использованию объектов культурного наследия, включая требования по сохранению облика и интерьера объекта культурного наследия, по обеспечению доступа к объекту культурного наследия (охранные обязательства) в качестве существенных условий соответствующих договоров.

На пути реализации экономических механизмов защиты культурного наследия есть несколько препятствий:

1. На сегодняшний день отсутствуют методические подходы к оценке охранно-сервисного потенциала объектов культурного наследия и к определению различных типов стоимостей этих объектов, которые должны применяться в определенных целях и для определенных сделок с объектами (страхование, приватизация, передача в аренду, доверительное управление и др.).

Оценку охранно-сервисного потенциала объектов культурного наследия необходимо осуществлять исходя из следующих существенных факторов, характеризующих эти объекты:

1) Эти объекты являются материальными объектами недвижимого имущества;
2) Эти объекты являются особой формой исторического и культурного наследия, и их значимость и полезность характеризуются не только экономическими критериями, но и такими неэкономическими критериями как историко-культурное и историко-архитектурное значение, художественное, научное, мемориальное и иное значение объекта культурного наследия для истории и культуры соответственно Российской Федерации, субъекта Российской Федерации, муниципального образования;
3) Невосполнимость утраты (лишения) объектов культурного наследия.
4) Для объектов культурного наследия могут быть установлены различные способы их использования.

Для оценки охранно-сервисного потенциала объектов культурного наследия могут использоваться такие виды стоимостей этих объектов, как: - рыночная стоимость;

- рыночная стоимость при установленном способе использования объекта;
- рыночная стоимость с учетом наилучшего способа использования объекта;
- стоимость замещения объекта (затраты на воспроизводство);
- стоимость лишения (утраты) объекта, и другие типы стоимостей, отражающие значение объекта культурного наследия.

При определении рыночной стоимости объекта культурного наследия необходимо учитывать его потенциальную доходность (например: чистый операционный доход от экскурсионной деятельности, чистый операционный доход от продажи сувенирной и печатной продукции, проведения специализированных культурно-массовых мероприятий, конференций, продажи прав на проведение фото и киносъемок, продажи прав на использование логотипов и т.д.) при использовании его в соответствии с его значением для истории и культуры.

2. Также необходима разработка особенностей бухгалтерского, статистического и налогового учета объектов культурного наследия, позволяющих организовать учет этих объектов, отражающий их специфику как памятников истории и культуры и затраты на содержание и сохранение памятников, такие как: стоимость восстановительных работ, стоимость мероприятий, необходимых для сохранения объектов археологического наследия и стоимость работ по перемещению памятника.

3. Также плохо дело обстоит и с установлением требований о порядке и условиях страхования объектов культурного наследия. Сложившаяся ситуация диктует необходимость законодательного установления обязательного страхования как самих объектов культурного наследия, так и гражданской ответственности их собственников (пользователей).

Сложность вышеуказанных проблем требует комплексного, системного подхода к их решению и незамедлительных действий по применению экономических механизмов к защите культурного наследия.

Кроме того, необходимо разработать и принять комплекс нормативно-правовых актов, обеспечивающих привлечение бюджетных и особенно внебюджетных средств в развитие системы охраны объектов культурного наследия, как один из секторов ускоренного развития экономики страны. В связи с этим, мы предлагаем в проект решения также включить пункт, который позволит обеспечить ускоренное развитие туризма, а также традиционной и нетрадиционной благотворительности. Необходимо показать современному миру, что российское культурное наследие имеет материальную форму, обеспечивающую достойное место для России в постиндустриальном цивилизованном мире.

Для обеспечения действенного сотрудничества различных организаций в области культуры и туризма необходима взаимная информированность об основных направлениях совместной работы. Политика туристского развития должна отражать следующие основные аспекты:

- подготовку перечня туристских ресурсов, причем особого внимания заслуживают классификация культурного, исторического, природного наследия и определение наиболее важных объектов для развития туризма;
- определение основных туристских регионов и мест туристского назначения, а также обеспечение соответствующих мер по охране местных культурных, исторических и природных памятников;
- использование в целях туризма национального достояния, включающего искусственные и природные, материальные и нематериальные объекты, а также творчество местного населения (искусство, ремесла, фольклор);
- проведение мероприятий, направленных на воспитание местного населения и туристов в духе уважения к культурным ценностям региона.

Неотъемлемой частью процесса постепенного утверждения новой концепции развития культуры и туризма должно стать создание новых форм культурного туризма. Это обусловливает необходимость трансформирования уже известных форм туризма по мере того, как его роль в жизни общества становится все более значимой. Трансформация туризма включает в себя изменение предложения и спроса. Экономическое, социальное и культурное развитие общества влияет на туристский спрос (увеличение числа поездок деловых и выходного дня, экскурсий).

Примером нового подхода к развитию традиционных форм туризма являются рекомендации относительно повышения уровня культурного содержания тура путем включения в его программу знакомства с местными достопримечательностями, даже если речь идет об организации краткосрочной экскурсии или специализированном туре.

Каждый регион обладает уникальным наследием.

Выделяют четыре принципа адекватного туризма:

1) активное содействие в сохранении наследия местности - культурного, исторического и природного;
2) подчеркивание и выделение уникальности наследия местности относительно других регионов;
3) создание у местного населения чувства гордости и ответственности за уникальное наследие;
4) разработка программы развития туризма на основе использования уникального наследия местности.

Туризм не только приносит доходы региону, но дает местному населению основание гордиться своим уникальным наследием и предоставляет возможности делиться им с туристами. Если общество будет это учитывать, то сможет создать систему рационального использования уникальных ресурсов для туризма.

Успешное развитие туризма, а следовательно, массовое привлечение потенциальных туристов зависит от действий, направленных на сохранение культурных, исторических и природных ресурсов местности. Реализация программы по использованию историко-культурного и природного потенциала региона в целях туризма решит одну из важнейших его проблем - проблему сезонного колебания спроса - путем предложения разнообразных форм межсезонного туризма, которые предполагают использование элементов культуры.

Культура способна вызвать у потенциальных туристов сильнейший побудительный мотив к путешествию. Поэтому сохранение культурного наследия и его рациональное использование имеют определяющее значение для устойчивого привлечения туристских потоков и сохранения популярности конкретного туристского направления.
Понравилось? Тогда подписывайтесь на новости сайта в соцсетях ВКонтакте

Роль та місце малого бізнесу у розвитку туризму

vertuhay — Tue, 14 Jan 2014 22:05:08 GMT

В статті розглядається формування ринкової системи господарювання в Україні, яке пов'язано із зростанням підприємницької активності в усіх сферах економіки, а насамперед в туристичній. Одним з перспективних напрямів створення конкурентного ринкового середовища є розвиток малого бізнесу. Мета статті полягає в аналізі економічної і соціальної результативності діяльності малих туристичних підприємств в Україні.

Ключові слова: підприємництво, малий бізнес, зайнятість, туризм, розвиток, конкурентне середовище.

Підприємництво, без сумніву, відіграє визначальну роль у реалізації завдань перехідного періоду. При цьому, успішна трансформація адміністративно-командної економіки у соціально спрямовану ринкову неможлива, без діяльності підприємців, які обумовлюють відповідні зміни як, на мікро-, так і на макроекономічному рівні. Про значення малого підприємництва свідчать інтегровані показники, що характеризують стан сектора малого підприємництва у розвинутих країнах, які підкреслюють фундаментальну роль малого підприємництва в соціально-економічному та політичному житті кожної країни (див. у табл.1).
Таблиця 1 Стан розвитку малого та середнього підприємництва в деяких країнах Країна Кількість МСП, тис.осіб Кількість МСП на 1000 осіб. населення Зайнято в МСП, млн.осіб. Частка МСП у загальній кількості зайнятих, % Частка МСП у ВВП, % Великобританія 2630 46 13,6 49 50...53 Німеччина 2290 37 18,5 46 50...54 Франція 1980 35 15,2 54 55...62 Італія 3920 68 16,8 73 57...60 Країни ЄС 15770 45 68 72 63...67 США 19300 74,2 70,2 54 50...52 Японія 6450 49,6 39,5 78 52...55 Російська Федерація 836,2 5,65 8,1 9,6 10...11 Україна 272,7 5,7 2,05 7,2 7,7
Малий бізнес здатен залучати до роботи на своїх підприємствах таких спеціалістів, які працюють на свій страх та ризик і навіть за меншу винагороду. Причина такої зацікавленості по лягає у тяжінні до самостійності та реалізації своїх потенційних творчих можливостей, що значно важче зробити на великих підприємствах.

Зрозуміло, що лідерами в індивідуалізації обслуговування є малі підприємства, які мають тісніші, ніж великі компанії, стосунки зі споживачами, завдяки чому краще пристосовуються до їх особливостей. Крім того, маючи незначні масштаби діяльності, ці підприємства мобільно реагують на очікування цільових ринків, диференціюючи товари і види діяльності відповідно до зміни споживчих переваг. З огляду на викладене, рівень розвитку малого підприємництва в країні є свого роду індикатором стану розвитку її економіки. Так, у розвинених країнах значна частка населення зайнята саме у цьому секторі підприємництва, чого не можна поки, що сказати про Україну (див. рис.1).

Рис. 1. Рівень зайнятості населення у малому підприємництві, 2008 р.
Рівень зайнятості населення розвинутих країн на малих підприємствах у 2008 р. перевищував аналогічний показник в Україні в 3,6-5,2 разів. Частка населення, що працювала у малому підприємництві, була найбільшою у Японії, де в цьому секторі зайнята майже третина громадян держави. В усіх згаданих країнах переважна більшість малих підприємств функціонує у сфері послуг, а також обслуговує великий бізнес у ролі постачальників, посередників тощо. На відміну від країн-лідерів у пострадянській Україні сектор малого бізнесу ще недостатньо сформований. І головною причиною цього, як свідчать численні публікації, є не стільки об’єктивно невеликий відрізок часу, що минув від моменту отримання українськими підприємцями економічної свободи, скільки суб’єктивні перешкоди, які суттєво знизили реальний рівень свободи підприємництва у нашій державі [4].

Внаслідок того, що задекларована законодавчо та у численних програмах підтримка розвитку малого бізнесу фактично перетворилася у системну протидію підприємницькій ініціативі, темпи приросту кількості малих підприємств були недостатніми, щоб вийти за цим показником на рівень розвинутих держав, що наведено на рис. 2.

Рис. 2. Динаміка загальної кількості вітчизняних підприємств та у ній частки малих, 2002-2008 рр.
Базисні темпи приросту кількості малих фірм (264,3 %) були у досліджуваному періоді вищими від темпів зростання загального числа підприємств (152,0 %), завдяки чому частка перших збільшилася в 1,7 раза. На кінець 2008 р. із майже мільйона українських компаній більше четвертої частини становили малі підприємства. Однак, слід зважити на те, що базові значення як першого, так і другого показника були низькими, тому вказані темпи не дозволили довести кількість малих підприємств не лише до рівня найбільш розвинених країн, а й до рівня колишніх країн соціалістичного табору. Порівняємо: у сусідній Польщі, де підприємництво почало активно розвиватися лише на 10 років раніше, ніж в Україні, частка малих підприємств становить 49 % від загальної кількості компаній, при цьому малі та середні підприємства складають 99 % від числа діючих фірм [4].

Слід зазначити, що вказані темпи розвитку малого підприємництва в Україні були отримані переважно завдяки зростанню кількості торговельних підприємств, водночас усі решта сфер діяльності мали набагато менший приріст досліджуваного сектора. Зокрема частка малих туристичних підприємств у загальній кількості малих фірм не лише не зросла, а навіть скоротилася. Останнє твердження потребує додаткового роз’яснення.

Зважаючи на відсутність законодавчо визначених параметрів, на підставі яких туристичне підприємство слід вважати малим чи середнім, і одночасну важливість їх для результатів аналіз у, нами були проведені попередні дослідження, за допомогою яких встановлено:

- туристичний ринок має ознаки олігополістичної та одночасно монополістичної конкуренції;
- до олігополістів слід віднести невеличку групу найбільших компаній із кількістю працівників від 400 до 850, частка яких у загальному числі туристичних підприємств у 2001-2008 рр. складала 0,17-0,21 %, водночас обсяги реалізації, що припадали на ці підприємства (на дату написання їх було шість), перевищували десяту частину загального обсягу продажу туристичних послуг в Україні. Ці компанії були і є законодавцями у формуванні основних напрямків продуктової, цінової, розповсюджувальної та комунікаційної політики на туристичному ринку;
- наближається до описаної групи за кількістю працівників (від 150 до 399), обсягами реалізації (у 2008 р. це п’ята частина загальноукраїнського продажу туристичних продуктів), а отже і за впливом на діяльність конкурентів друга група підприємств, частка яких не перевищувала 0,5-0,8 % у загальній кількості туристичних компаній України;
- до наступної групи ми віднесли підприємства, де зайнято від 20 до 149 працівників. Частка таких компаній складала 5,6-6,4 % від загальної кількості, а їх спільні обсяги реалізації переважали четверту частину загальних по галузі. Слід зазначити, що групу середніх підприємств відрізняє високий рівень стабільності у роботі, яка ґрунтується з одного боку, на достатніх для розвитку бізнесу фінансових ресурсах, а з другого, - на мобільності впровадження інновацій. Середні підприємства у туризмі, що увібрали в себе кращі риси як великого, так і малого бізнесу, - це туристичні оператори, що розробляють і продають головним чином свої власні продукти, як і великі та найбільші компанії.
- на решту 92,59-93,73 % підприємств припадало від 19,5 до 40,7 % галузевих обсягів реалізації туристичних продуктів, кількість працівників у них - 19 і менше. Дослідження дозволило виявити цікаву особливість туристичного ринку: 84,6 % цієї групи компаній (або 79,3 % від загального їх числа) можна було б виділити в окрему підгрупу “мікропідприємств” із кількістю співробітників 5 і менше. Звичайно, можливості, а отже і результативність цих підприємств суттєво відрізняються від тих, що мають, наприклад, 19 осіб. У межах даного дослідження ми розглянемо фірму із 18 особами.

Таким чином, співставлення кількості працівників у компаніях, особливостей їх діяльності та їхніх ринкових часток дозволило визначити тісну залежність між названими показниками, що стало підставою для описаного групування туристичних підприємств. Крім того, дослідження показали, що туристичні підприємства із кількістю працівників 20 і більше осіб - це досить впливові компанії, що виконують функції операторів. Водночас кількість працівників менше 20 вказує на недостатність ресурсів для здійснення операторської діяльності і відповідну зміну функцій. Звідси випливає, що колишній критерій віднесення до малих туристичних підприємств був вибраний не точно. На нашу думку, до Господарського кодексу України має бути внесений не довільно обраний критерій (як це було раніше), а визначений на підставі наукових досліджень. З’ясовано також, що група найменших підприємств завойовувала дедалі більш у частку у загальних обсягах реалізації по галузі, що наведено на рис. 3.

Рис. 3. Динаміка структури обсягів реалізації туристичних продуктів за величиною підприємств, 2001-2008 рр.
Із представлених даних випливає, що конкуренція на туристичному ринку протягом досліджуваного періоду суттєво посилилася:

- частка ринку найбільших компаній (кількість яких залишилася практично незмінною) скоротилася більше, ніж удвічі. Тобто, якщо на одне підприємство цієї групи у 2001 р. припадало в середньому 4,02 % обсягів реалізації, то в 2008 р. цей показник зменшився до 1,95 %;
- послідовники лідерів, втративши до 2005 р. майже половину спільної частки, до кінця досліджуваного періоду відвоювали її попередню величину за рахунок того, що їх кількість зросла майже в 1,2 раза, - тобто середнє значення частки ринку кожного підприємства також зменшилося від 1,03 % до 0,88 %;
- наступна група середніх за величиною підприємств чисельно зросла майже в півтора рази, проте частка її на ринку зменшилася на 9 %, скоротивши середню частку кожного оператора більше, ніж втричі (від 0,36 % до 0,10 %);
- втім найсуттєвішого впливу конкуренції зазнала група малих підприємств.

Зростання кількості операторів туристичного ринку в 2,5 рази (від 1526 у 2001 р. до 3864 у 2008 р.) відбулося головним чином за рахунок виникнення нових малих фірм. До того ж темп приросту організованих споживачів туристичного продукту, розрахований за даними Державного комітету статистики України становив у вказаному періоді лише 17 %. Саме тому зростання частки малих підприємств у 2,1 рази доводить, що, незважаючи на ускладнення умов діяльності, мале туристичне підприємництво має значні перспективи розвитку.

Проте, повертаючись до даних, представлених на рис.3, зауважимо, що предмет нашого дослідження - внесок малих та середніх туристичних підприємств у розбудову української економіки - навіть на тлі загального помірного розвитку малого бізнесу в Україні вражає мізерними масштабами. Вражаючим ми називаємо факт незначного зростання малого туристичного підприємництва в нашій державі, оскільки ще у 1995 р., у рік прийняття Закону України “Про туризм”, було проголошено пріоритетність розвитку туризму. Однак, результати досліджень вказують на те, що внесок туристичної галузі в цілому до валового внутрішнього продукту нашої держави і малих туристичних підприємств зокрема від згаданого часу суттєво не збільшився.
Таблиця 2 Динаміка частки доходів від діяльності малих і середніх туристичних підприємств у ВВП України, 2003-2008 рр. Рік ВВП, млн.грн Доходи від реалізації тур. послуг, млн. грн. Частка доходів малих та середніх туристичних підприємств у загальних доходах галузі, % Темпи зростанн я ВВП, % Темпи зростання доходів від реалізації тур. послуг, % туристиними підприємствами загалом у т.ч. малими та середніми підприємствами туристичними підприємствами загалом у т.ч. малими та середніми підприємствами 2003 182351 380,329 257,102 67,6 98,1 ... ... 2004 181986 517,703 369,640 71,4 99,8 136,1 143,8 2005 192724 830,601 595,541 71,7 105,9 155,2 161,1 2006 210454 1206,668 774,681 64,2 109,2 150,2 130,1 2007 220556 1386,132 935,639 67,5 104,8 114,9 120,8 2008 240406 2093,160 1423,348 68,0 109 131,1 152,1
Економічну результативність розвитку малого туристичного підприємництва в Україні наочно проілюструємо за допомогою порівняння динаміки таких складових ВВП: частки, отриманої від сектора вітчизняного малого бізнесу в цілому; частки доходів від усіх туристичних підприємств та окремо від малих і середніх (рис. 4).

Рис. 4. Динаміка часток продукції досліджуваних підприємств у ВВП, 2003-2008 рр.
Базисний темп приросту частки продукції малих підприємств у загальних обсягах виробництва протягом досліджуваного періоду склав лише 32,7 %. Водночас приріст у ВВП часток доходів усіх туристичних підприємств, а також сектора малого туристичного підприємництва досягнув набагато вищих значень: відповідно 261,9 % та 321,4 %. Таким чином, незважаючи на повільніший темп приросту кількості малих туристичних підприємств в Україні порівняно із аналогічним показником загального числа суб’єктів малого підприємництва, складова у ВВП як результат діяльності перших зростала швидше, що наведено на рисунку 4. Завдяки цьому частка малих туристичних підприємств у загальному внеску малого бізнесу до головного показника стану економіки зросла протягом досліджуваного періоду від 2,5 % до 8,1 % [4].

Дослідження другого аспекту соціальної результативності функціонування туристичного підприємництва (у т.ч. і малого) дозволило визначити його позитивний вплив (хоча й не дуже суттєвий) на зменшення рівня безробіття, що наведено на рисунку 5 [1].

Рис. 5. Динаміка кількості зайнятих у туризмі та інших галузях економіки України, 2002-2008 рр.
Порівняння динаміки кількості зайнятих в усіх галузях економіки та туризмі вказує, що середньорічний темп приросту для туристичної галузі складав 7,86 % (по малих і середніх туристичних підприємствах відповідно 27,9 %), у той час як аналогічний показник в цілому по державі був від’ємним і дорівнював -3,14 %. Наведені розрахунки ще раз вказують на потужний потенціал для розвитку вітчизняного туризму навіть за відсутності державної підтримки. При цьому зауважимо, що розраховані значення позитивного впливу туристичної галузі на зайнятість населення будуть вищими у 14-17 разів, якщо врахувати працівників, що обслуговували туристів у інших галузях.

Втім вищі темпи зростання зайнятості у туризмі можна пояснити також дуже низьким значенням бази порівняння, особливо якщо зважити на загальногосподарську пропозицію робочих місць, де досліджуваний сектор на початку періоду займав лише 0,11 %.

Цікаві дані отримані також завдяки аналізу динаміки структури зайнятості на туристичних підприємствах за їх величиною (рис. 6.).

Рис. 6. Динаміка структури зайнятості за величиною туристичних підприємств, 2001-2008 рр.
Найбільші структурні зрушення у зайнятості на суб’єктах туристичного підприємництва відбулися по групах малих та великих підприємств: перші збільшили частку своїх працівників у загальній кількості зайнятих по галузі майже на 6 %, водночас другі на таку ж величину цю частку скоротили. Зміни в структурі зайнятості відбулися завдяки тому, що темпи приросту кількості великих підприємств були повільнішими, ніж малих. З іншого боку, протягом 2005-2008 рр. у туристичній галузі активізувалися процеси інтеграції, які мали неоднозначний вплив на розподіл трудових ресурсів.

Кількість працівників на найбільших туристичних підприємствах зменшилася, а на великих зросла, завдяки чому скоротилася різниця між числом зайнятих на цих двох видах підприємств. Для порівняння: якщо на початку досліджуваного періоду найбільші підприємства мали середню кількість працівників в чотири рази більшу, ніж на великих, то в кінці його - лише вдвічі.

Кількість великих та середніх підприємств зросла не лише за рахунок розростання колективів окремих компаній, а й у результаті їх об’єднання. Були створені перші мережі туристичних підприємств (“Мережа з продажу гарячих путівок”, “Галопом по Європах” і т.д.) .

Збільшилася також кількість малих підприємств із числом зайнятих більше 5 осіб, що позитивно вплинуло на продуктивність їх праці (див. у табл. 3).
Таблиця 3 Динаміка співвідношення часток обсягів реалізації та кількості зайнятих на туристичних підприємствах Розмір турпідприємства 2001 2002 2003 2004 2005 2006 2007 2008 Малі 0,4 0,5 0,6 0,8 0,6 0,7 0,8 0,8 Середні 1,3 1,3 1,5 1,3 1,6 1,2 1,1 1,0 Великі 1,1 0,9 0,7 0,6 0,6 1,1 1,1 1,6 Найбільші 3,4 3,3 2,5 2,2 2,5 2,7 1,7 1,5
На основі співставлення даних рис. 3 встановили, що від 2001 р. до 2008 р. відбулося урівноваження співвідношення часток обсягів реалізації туристичних продуктів та кількості зайнятих на підприємствах галузі. До 2008 р. малі підприємства вдвічі підвищили значення цього показника, водночас у найбільших компаній він зменшився в 2,3 рази.

Описані зміни відбувалися під впливом таких чинників: малі підприємства, функціонуючи як агенти з продажу туристичних продуктів великих і середніх операторів, зазнавали найбільшого конкурентного тиску. Це змушувало їх активно боротися за посилення конкурентних позицій, що в даному контексті означає - за довіру не лише з боку споживачів, а й з боку операторів. З цією метою малі фірми збільшували обсяги закупівлі туристичних продуктів, запроваджували сучасні технології організації продажу, удосконалювали менеджмент, зміцнювали зв’язки з і споживачами тощо.
Список використаних джерел

1. Федорченко С.В. Проблеми розвитку малого бізнесу в Україні [Текст] / С.В. Федорченко. - // Економіка та держава. - Київ, 2011. - №5. - С. 4-5.
2. Cтатистичний щорічник України за 2008 р. [Текст] / Державний Комітет статистики України // О.Г. Осауленка. - К.: ТОВ “Видавництво “Консультант”. - 2009 р.
3. Долгоруков Ю., Кужман О. О развитии малого предпринимательства [Текст]/Долгоруков Ю., Кужман О. // Экономика Украины. - 2006. - №12. - С.11-18.
4. Долгоруков, Ю. Структура власності підприємств малого бізнесу та її вплив на регіональну економіку [Текст] / Ю. Долгоруков, Н.І. Редіна, О. Кужман. // Економіка України: Політико-економічний журнал. - 2011. - N9. - С. 34-39.
5. Дурович А.П. Реклама в туризме. [Текст]: Учебное пособие. - Минск: БГЭУ, 2012. - 254 с.
6. Жаліло Я.А. Малий і середній бізнес у пошуках місця в стратегії економічного зростання в Україні: [Текст] Зб. наук. статей. - К.: Альтпрес, 2012. - 118 с.
7. Клочко Ю., Черняк Т. Проблемы малого бизнеса в Украине [Текст] // Экономика Украины. - 2011. - №1. - С.57
8. Про державну підтримку малого підприємництва [Текст] Закон України від 19 жовтня 2000 р. № 2063-111 // Відомості Верховної Ради України. - 2000 р. - № 51 - 52. - С.447.
9. Діяльність підприємств - суб’єктів підприємницької діяльності у 2006 році [Текст] / Держкомстат України /. Статистичний збірник. - К., 2007 - С.53-55

КАМУШКОВ О.С. РОЛЬ И МЕСТО МАЛОГО БИЗНЕСА В РАЗВИТИИ ТУРИЗМА

В статье рассматривается формирование рыночной системы ведения хозяйства в Украине, связанное с ростом предпринимательской активности во всех сферах экономики, а в первую очередь в туристической. Одним из перспективных направлений создания конкурентной рыночной среды есть развитие малого бизнеса. Цель статьи заключается в анализе экономической и социальной результативности деятельности малых туристических предприятий в Украине.

Ключевые слова: предпринимательство, малый бизнес, занятость, туризм, развитие, конкурентная среда.

KAMYSHKOV O.S. A ROLE AND PLACE OF SMALL BUSINESS ARE IN DEVELOPMENT OF TOURISM

In the article, forming of the market system of menage is examined in Ukraine what related with growth of enterprise activity in all spheres of economy, and above all things in tourist One of perspective directions of creation of competition market environment there is development of small business. The purpose of the article consists in the analysis of economic and social effectiveness of activity of small tourist enterprises in Ukraine.

Keywords: enterprise, small business, employment, tourism, development, competition environment.
Высокая технологичность процесса воздушно-плазменной резки известна давно. Более 100 лет прошло с того времени, когда был изобретен первый плазмотрон. аппарат плазменной резки ремонт
Видео: пример работы станка плазменной резки Metal Master CUT CNC

Туризм і місто: баланс інтересів

vertuhay — Tue, 14 Jan 2014 22:04:57 GMT

Наводиться докладний і розширений опис проблем та перспектив розвитку туризму в місті, окреслено коло питань, які потребують негайного вирішення для створення сприятливого туристського іміджу в місті.

Ключові слова: туризм, місто, баланс, система, структура, інтереси, аттрактори, аеропорт, освіта, розвиток.

«Розумне місто» як і «розумна людина» вміє працювати, і заробляти, його життя може ставати кращим за умов розумного управління. Питання управління містом для його економічного та соціального зростання цікавлять не тільки науковців, а й політичних діячів, управлінців різних рівнів і сфер економіки.

В світовій науковій думці питання розвитку туризму в місті серед інших питань цього напрямку займають перше місце, нового осмислення і бачення отримують зараз теорії управління туризмом у місті в усіх розвинених країнах Європи та світу. Питаннями взаємодії систем туризму і міста займались такі науковці, як К. Вобер, Й. Мазанец, Р. Митланд, В. Ричи, В.Е. Гордин, Л.В. Хорева, М.В. Матецька [1-5] та ін., однак в Україні ця тема є недостатньо розвинутою в науковій думці. Питаннями розвитку туризму й міста займаються здебільшого адміністративні управлінці, інтереси яких не завжди торкаються власно туризму.

Метою даної статті є акцентування уваги на основних проблемах та шляхах їх вирішення при взаєморозвитку двох систем - туризму і міста, пошуку точок перетину їх розвитку та співіснування, а також звертання уваги наукової думки на ширину кола цих проблем.

Туризм в місті є не лише однією з галузей економіки, яка може стати надприбутковою статтею міського бюджету, це ще й та галузь, яка відповідає за імідж міста, за його привабливість на регіональній, національній і світовій арені. З цих позицій є доцільним розглянути взаємовідносини між туризмом і містом. Наприклад, що стосується галузі освіти. Іноземні студенти денної і заочної форм навчання поповнюють бюджет міста більше ніж на 1,5 млрд. грн., за рахунок придбання товарів харчування, оренди житла та власно сплати за навчання.

Сучасний світ важко уявити без туризму. Можна стверджувати, що туризм сьогодні є не тільки практикою суспільного життя, а й чинником, що впливає на світовий розвиток, розвиток держави, регіону, міста. В цьому контексті є необхідним більш детально розглянути деякі питання.

По-перше, вплив туризму на місто. Як і будь-яка соціосистема, туризм прагне реалізувати свої інтереси через свої можливості, зайняти стійку нішу у вигляді необхідності. Соціум (в нашому випадку місто, регіон) в цілому прагне до збільшення поточного значення сум, ресурсів, залучених у місто, регіон за рахунок максимізації сектора виробництва товарів, послуг і їхньої кількості.

Тобто, будь-яка пропозиція, турпродукт - є вираженням інтересів об’єктів або підприємств туріндустрії. Їх стратегічною метою є збільшення припливу ресурсів і насамперед фінансових, що підвищує їх статус, живучість. Це позитивні аспекти, але інтереси системи «туризм» і його підприємств обмежені внутрішніми можливостями і насамперед фінансовими. Тоді турпродукт вимагає залучення додаткових зовнішніх ресурсів, як фінансових, так і управлінсько-координаційних, коли підключаються підсистеми прийняття рішень більш високих ступенів ієрархії (місто, регіон, держава). Саме тут і треба знайти баланс інтересів.

Що стосується пріоритетів, то їх декілька, основними з них можна виділити наступні:

1. Прагнення наблизитися до Європи; м. Харків в силу свого потенціалу, бажання, наполегливості праці по праву отримав європейське визнання. Тому наступний крок - перехід на європейські стандарти не тільки життя його мешканців, але і гостей, їх прийом, дозвілля, туристське обслуговування. Це знаково, особливо в світі проведення у Харкові Євро-2012, з використання переваг, що дає його проведення.

2. За рекомендаціями ВТО, оптимальна пропозиція між потоками туристів повинна бути наступною: на одного виїзного туриста - один в’їзний та чотири внутрішніх туриста, тобто - 1:1:4. По Україні це співвідношення складає: 1 виїзний - 0,4-0,6 в’їзний та 1,5-1,8 внутрішній. По Харківській області ще менше: 1 виїзний - 0,15-0,2 в’їзний та 1,2-1,4 внутрішній. Тобто в’їзний та внутрішній туризм стає пріоритетом роботи.

3. Місто Харків - місто, де туріндустрія не виконує містоутворюючу функцію, але є невід’ємною частиною міської та регіональної економіки (приклади: міста - центри ділового, подієвого, культурно-пізнавального, лікувально-оздоровчого туризму, або їх симбіозу).

4. При організації туристських подорожей, вибір виду транспорту залежить від дальності перевезень, його вартості та швидкості. До 300 км перевага віддається автомобільному транспорту, від 300 до 600 км - залізничному, більше 600 км - авіаційному. Тобто якщо для в’їзних, транскордонних та внутрішніх туристів переважно потрібен автомобільний та залізничний транспорт, то для в’їзних туристів з дальнього зарубіжжя - авіатранспорт, а саме сучасний міжнародний аеропорт, авіапідприємство з достатнім парком літаків та розгалуженою добре прорахованою системою сполучень.

При цьому основними аспектами, які необхідно врахувати при приведенні до рівноваги системи „туризм: місто”, є наступні:

1. До теперішнього часу найбільша увага приділялась історико-культурному туризму, але необхідно розглядати всі види туризму, які необгрунтовно не розглядалися, але визначені законом України: дитячий, молодіжний, сімейний, для людей похилого віку, для інвалідів, культурно-пізнавальний, лікувально-оздоровчий, спортивний, релігійний, екологічний (зелений), сільський, мисливський, діловий, самодіяльний тощо. Більш того, вони взаємопов’язані. Кожен з них має в регіоні, місті: матеріально-технічну базу; прогноз попиту, прогноз розвитку, можливості, кадровий потенціал, що стає підґрунтям для розрахунків вартості їх розвитку, фінансових результатів, часу проведення модернізації або створення об’єктів, а також черговості в системі координат «витрати - результати» в місті, регіоні.

2. На даний момент необхідного розвитку в м. Харкові набули:

- діловий туризм (є найбільш перспективним для міста). Діловий туризм включає: політичну компоненту (візити, з’їзди, форуми, конференції); наукову компоненту (конгреси, семінари, симпозіуми, експедиції, форуми, конференції); комерційну компоненту (виставки, ярмарки); професійну компоненту (відрядження, спортивні змагання, гастролі); суспільну компоненту (зустрічі, збори);
- історико-культурний туризм, що ґрунтується на екскурсійному інтересі до пам’ятників та пам’ятних місць, спадщини, музеїв та ін.);
- шопінг (торгівля);
- подієвий туризм (коли під час виступу групи «Квін» була завантажена переважна кількість готелів);
- лікувально-оздоровчий туризм, який обумовлений великою кількістю спеціалізованих медичних установ Академії наук України, укомплектованих висококваліфікованими фахівцями. При їх комплектації сучасним обладнанням та опанування світовими технологіями проведення спеціалізованих операцій та лікування. Приклад: центр серцево-судинної медицини у Вільнюсі, де операція, супровід родичів коштує десятки тисяч американських доларів, і вони стають прибутковою статтею міського бюджету.

3. Формування програми завантаження готелів міста на підставі узгодженого скоординованого як в часі, так і по об’єктах, підприємства, проведення сукупності масштабних заходів ділового туризму та подієвого туризму.

4. Впровадження на початку розвитку внутрішнього туризму так званого «жорстокого» туризму з поступовим у часі переходом до «м’якого» туризму, при чому за всіма видами туризму.

5. Розвиток туризму в Харківській області на основі просторової агломерації локальних (на рівні міста), регіональних та транскордонних туристських кластерів з формування аттракторів за видами туризму, їх ранжуванням за рівнем оснащеності матеріально-технічної бази, витрат та результатів, пріоритетами інвестування: 1-й рівень - об’єкти, які знаходяться на перетині інтересів трьох угруповань кластерів; 2-й рівень - об’єкти, які знаходяться на перетині інтересів двох угруповань кластерів; 3-й рівень - об’єкти, які представляють інтереси кожного окремого кластеру.

6. Розвиток виробництва сувенірної та друкованої продукції.

7. Формування образу, іміджу зі створенням бренду міста Харкова як привабливого міста для внутрішнього і виїзного туризму.

8. Створення туристсько-інформаційного центру міста з його осередками на залізничному вокзалі, аеропорту.

9. Розвиток програми просування міста Харкова, його турпродуктів як у масштабах внутрішнього ринку України, так і у масштабах зовнішніх ринків з використанням міжнародних зв’язків, дипломатичних каналів, міст-побратимів та ін. Докладніше ці аспекти відображено в роботах [6-8].

Ринкові відносини перетворюють державу, регіон, місто в суб’єкт ринкових відносин. В цій ролі вони виступають через свій апарат, який розпоряджається державною власністю, регулює і контролює фінансові ринки нерухомості, ресурси, мобілізує та розподіляє фінансові ресурси за допомогою податків, зборів, пільг, квот, субсидій, кредитів тощо. Виступає гарантом залучення кредитів, інвестицій та ін.

Грошових коштів, яких потребує об’єкт, підприємства, туризм в цілому по м. Харкову та Харківській області потрібно багато, їх завжди не вистачає, але їх потрібно залучати. Тобто потрібен підхід до визначення пріоритетів часу, координації зусиль, в тому числі по залученню коштів (на різних засадах: приватно-державного партнерства, приватних інвестицій, пільгових кредитів, коштів місцевих бюджетів та ін.). Потрібно методичне забезпечення формування та ранжування туристських проектів у сумарній системі координат «витрати-результати» з урахуванням інтересів міста, регіону, держави, тобто визначення перш за все органами місцевого самоврядування пріоритетних напрямків розвитку внутрішнього та в’їзного туризму, з максимальним використанням існуючої матеріально-технічної бази, видів туризму, з розбивкою на етапи, що мають споживацьку цінність. Необхідне створення структури управління ефективного функціонування та розвитку туризму в м. Харкові і регіоні в цілому, або розширити існуючу, і це доцільно зробити при Харківському міськвиконкомі за участю Харківської облдержадміністрації, оскільки переважна кількість питань акумулюється саме в місті Харкові.

Вказані вище проблеми не претендують на повноту охоплення всього спектру питань, пов’язаних з функціонуванням та розвитком туризму в місті і регіоні, але вони є найбільш гострими й такими, що потребують системного вирішення на рівні структури або структурного підрозділу, створеного в органах місцевого самоврядування. Для цього потрібна двостороння співпраця керівництва міста, області з одного боку та добре обґрунтоване, теоретико-практичне забезпечення його роботи з іншого боку. Це можливо за умови створення наукової бази на основі розробок Харківської національної академії міського господарства за участю всіх зацікавлених фахівців, ВНЗ, установ і підприємств міста.

Таким чином, стратегія розвитку міського туризму повинна розглядатися як невід'ємний елемент стратегії розвитку сфери культури та інфраструктури міста. Рівень активності місцевого населення в споживанні культурних благ, у тому числі пов'язаних з туристичною активністю, є важливим чинником, що визначає туристичну привабливість місцевості. Ефективний менеджмент в сфері культурного туризму повинен сприяти зростанню споживання культурних благ не тільки серед туристів, але і серед місцевих жителів, адже саме жителі міста формують враження від культури і самобутності місця, створюють його атмосферу. Зростання зацікавленості місцевого населення в розвитку міста є необхідною умовою розвитку всієї інфраструктури туризму (у тому числі культурних індустрій). По мірі того як жителі міст будуть залучатися до споживання тих чи інших культурних благ, підвищиться привабливість всього міста як центру міського туризму.
Література

1. City tourism: national capital perspectives/edited by Robert Maitland and Brent W. Ritchie. CAB International, 2009. - 280 p.
2. Mazanec, Josef; Wцber, Karl, Analysing International City Tourism, Originally published by PINTER. A Cassell Imprint, London, 2010. - 249 p.
3. Гордин В.Э., Хорева Л.В., Сиротюк Н.П. Культурный туризм и международная торговля услугами // Культурный туризм: конвергенция культуры и туризма на пороге ХХI века. - СПб.: СПбГУЭФ, 2001. - С.124-129.
4. Кузнецова Е. Малый бизнес в «индустрии впечатлений» № 6 (521) / Асток деловая неделя. - фев. 2008. - Режим доступа: http://tourlib.net/statti_tourism/kuznecova2.htm.
5. Матецкая М.В. Современные технологии менеджмента в сфере культуры // Материалы науч.-практ. конф. «Актуальные проблемы современного менеджмента в России: перспективы на будущее». - СПб.: СПбФ ГУ-ВШЭ, 2004. - С.111-119.
6. Проблеми розвитку туризму і готельного господарства: регіональний аспект: колективна / І.М. Писаревський; Харк. нац. акад. міськ. госп-ва. - Харків: ХНАМГ, 2010. - 309 с.
7. Туризм і місто: досвід, проблеми та перспективи / За заг. ред. І.М.Писаревського; Харк. нац. акад. міськ. госп-ва. - Харків: ХНАМГ, 2010. - 288 с.
8. Туризм як національний пріоритет: колективна монографія / І.М. Писаревський; Харк. нац. акад. міськ. госп-ва. - Харків: ХНАМГ, 2010. - 284 c.

Приводится подробное и расширенное описание проблем и перспектив развития туризма в городе, очерчен круг вопросов, которые требуют немедленного решения для создания благоприятного туристского имиджа в городе.

A detailed and extensive description of the problems and prospects of development of tourism in the city. Outline a range of issues that require immediate solutions for creating a positive image of tourism in the city.
Понравилось? Тогда подписывайтесь на новости сайта в соцсетях ВКонтакте

Туристичний продукт як об'єкт управління

vertuhay — Tue, 14 Jan 2014 22:04:47 GMT

У статті йдеться про сутність туристичного продукту та туристичної послуги, визначені їх основні схожі і відмінні риси, проведена структуризація туристичних послуг, визначені основні загальні та специфічні особливості, що притаманні туристичній послузі.

Серед науковців і практиків туристичної галузі немає єдиної думки щодо змісту дефініції туристичний продукт та туристична послуга. Засновник науки маркетингу професор Ф. Котлер вважає що продукт - це сукупність всього того, що можливо запропонувати на ринку споживачам для придбання, використання, споживання та здатних задовольнити певну потребу чи бажання [6,с.232]. В цьому визначенні підкреслюється різноманітність продуктів, оскільки ними можуть бути фізичні об'єкти, послуги, ідеї тощо.

У туристичній галузі основним об'єктом пропозиції і попиту на ринку виступає туристичний продукт. Закон України "Про туризм" визначає туристичний продукт як комплекс туристичних послуг, необхідних для задоволення потреб туриста під час його подорожі [1, с.2]. На нашу думку, це визначення обмежене, оскільки поняття "послуга" та "продукт" ототожнюються.

Вітчизняні фахівці з туризму Мальська М.П. та Худо В.В. визначають туристичний продукт, як упорядковану сукупність туристичних послуг, робіт і товарів (пакет туристичних послуг), що складається як мінімум з двох, або більше одиничних чи множинних туристичних послуг, робіт, товарів і засобів забезпечення, інших туристичних ресурсів, достатніх для задоволення потреб туристом в процесі із метою туризму [7, с. 106]. Це визначення, на нашу думку більш широко охоплює зміст поняття туристичного продукту, та водночас тлумачення не чітке та містить повторення.

О.О. Бейдик у словнику - довіднику з географії туризму наводить наступне визначення: туристичний продукт - це набір послуг, що входять у вартість туристичної поїздки за певним маршрутом з комплексним обслуговуванням [3, с.94]. за нашим переконанням таке тлумачення не враховує той факт, що послуги надаються не тільки під час туристичної поїздки, але і в процесі підготовки до неї. Також існує внутрішній туризм, який інколи не потребує переміщення споживача за допомогою транспортних засобів.

Російський дослідник Ісмаєв Д.К. вважає туристичний продукт будь-якою послугою, що задовольняє ті чи інші вимоги туристів під час їхньої подорожі та підлягає оплаті з їхнього боку, а основним туристичним продуктом є комплексне обслуговування, тобто стандартний набір послуг що продається туристам в одному пакеті [4, с.52]. Це визначення саме по собі є суперечливим, оскільки перша його частина не відповідає змісту другої.

Найбільш повне визначення туристичного продукту, на наш погляд подано доктором історичних наук, професором, ректором Російської міжнародної академії Туризму Квартальновим В.О.: "Туристичний продукт - це сукупність речових (предметів споживання) і неречових (у формі послуги) споживчих вартостей, необхідних для задоволення потреб туристів, що виникають під час подорожі" [5,с.106].

Мета статті полягає у вивченні та систематизації різних підходів до понять туристичний продукт та туристична послуга. Відповідно до мети, нами були поставлені наступні завдання:

- дати визначення поняттям "туристичний продукт" та "туристична послуга";
- визначити їх основні схожі і відмінні риси;
- провести структуризацію туристичних послуг;
- визначити основні загальні та специфічні особливості, що притаманні туристичній послузі.

Об'єктом нашого дослідження виступає туристичний продукт. Необхідною складовою ефективного управління ним є впровадження новітніх концепцій та принципів управління якістю в туристичній сфері. Особливість туристичної діяльності полягає у наданні специфічних видів послуг.

Перелічені вище визначення різняться між собою з основних трьох причин:

1) до складу туристичного продукту входять як послуги, так і товари;
2) одні автори підходять до поняття туристичного продукту з точки зору виробника, а інші - споживача;
3) туристичний продукт ототожнюють з іншими поняттями (тур, туристичний пакет тощо).

Проаналізувавши існуючі визначення, ми подаємо наступне:

"Туристичний продукт являє собою сукупність товарів та послуг, що надаються споживачу до, під час і після подорожі".

Наступною дефініцією, яка вимагає уточнення є поняття туристичної послуги та туристичного продукту. У літературі поняття туристичного продукту та туристичної послуги чітко не розмежовані. Українські автори Бабарицька В.К. та Малиновська О.Ю. [2, с.39] повторюють думки Квартальнова В.О. [5, с.105]: основна відмінність туристичного продукту від туристичної послуги полягає у тому, що послуга може бути купленою та спожитою за місцем її виробництва. Туристичний продукт можна придбати за місцем проживання, але спожити тільки в місті виробництва туристичних послуг.

Структура туристичних послуг, за зазначеними вище авторами являє собою інтегровану систему таких складових як:

1) основні послуги - це готельні послуги, послуги підприємств громадського харчування, транспортних підприємств;
2) додаткові - охоплюють екскурсійну діяльність, медичні заклади, спортивні, побутові, телефон, пошту, послуги з прокату, страхування;
3) супутні - послуги місцевого інфраструктурного комплексу.

На думку інших авторів, страхові послуги відносять до основних, а до додаткових включають послуги індустрії розваг. Також виокремлюють четверту групу послуг - спеціалізовані, до яких відносять послуги що надають підприємства посередники - туристичні бюро, туристичні агенції, екскурсійні бюро тощо.

На нашу думку, більш конкретний поділ послуг що надаються в туристичній галузі можна зробити використовуючи ознаку участі суб'єктів господарювання у секторах виробництва, а саме:

1. Галузі первинного циклу. Послуги з перевезення споживачів, готельні послуги та послуги закладів харчування.
2. Галузі вторинного циклу. Посередники між виробниками послуг і споживачами - туристичні агенції, туристичні бюро, туристичні оператори.
3. Галузі третинного циклу. Надають послуги необхідні для функціонування перших двох секторів: страхові та юридичні компанії, банки, медичні установи, екскурсійні бюро, спортивно-оздоровчі та побутові послуги.
4. Галузі четвертого циклу. Підприємства, що надають довідково - інформаційні послуги.

Запропонований нами поділ дає змогу чіткіше диференціювати спектр послуг які надаються підприємствами, що тісно співпрацюють з галуззю туризму, але безпосередньо до неї не входять.

Проаналізувавши існуючі точки зору на відмінності між базовими поняттями "туристичний продукт" та "туристична послуга" можна визначити дві основні особливості:

1. Туристичний продукт є більш широким поняттям, ніж туристична послуга (яка є лише його складовою).
2. Туристична послуга споживається тільки за місцем виробництва. Туристичний продукт може бути придбаний у будь-якому місці, а спожитий з моменту укладання угоди до моменту закінчення її дії.

Розглянувши результати досліджень науковців, ми вважаємо, що туристична послуга це - комплекс дій суб'єктів туристичної галузі, спрямованих на задоволення потреб споживача (туриста).

Нерозривність процесу виробництва та споживання являє собою саме той фактор, який дійсно відрізняє послуги, від товару в матеріальній формі. На нашу думку, туристичній послузі властиві як загальні, так і специфічні особливості. До загальних можна віднести ті, що відрізняють послуги від товарів, а саме: неможливість зберігання, складування, транспортування, недосяжність послуги до моменту її отримання, змінність якості.

Разом з тим, специфічними рисами слід вважати: територіальну розрізненість виробника, реалізатора і споживача, висока ступінь індивідуалізації послуги, інформаційна насиченість, життєвий цикл, мультиплікаційний ефект від споживання туристичної послуги, а також процесний аспект одержання послуги.

Отже, проведене дослідження дозволяє зробити наступні висновки:

1. Не можна ототожнювати поняття "туристичний продукт" та "туристична послуга";
2. Туристична послуга є лише складовою туристичного продукту;
3. Поділ туристичних послуг за галузевою ознакою дає змогу чітко диференціювати їх види.

У перспективі, на основі виконаних наукових розробок, з'являється можливість привести до загального знаменника існуючі системи класифікації туристичного продукту.
Список літератури

1. Закон України "Про туризм" // Урядовий кур'єр. - 1995. - 15.10.1995.
2. Бабарицька В.К., Малиновська О.Ю. Менеджмент туризму. Туроперейтинг. Київ: "Альтерпрес", 2004.
3. Бейдик О.О. Словник - довідник з географії туризму, рекреології та рекреаційної географії. Київ: "Палітра", 1998.
4. Исмаев Д.К. Международное гостиничное хозяйство. Москва: НОУ "Луч", 1998.
5. Квартальнов В.А. Менеджмент туризма. Москва: "Финансы и статистика", 2002.
6. Котлер Ф., Боуен Дж. Маркетинг. Гостеприимство и туризм. / Пер. с анг. Под ред. Ноздревой Р.Б. - Москва: "ЮНИТИ", 1998.
7. Мальська М.П., Худо В.В. Менеджмент туризму. Київ: "Знання", 2003.
Понравилось? Тогда подписывайтесь на новости сайта в соцсетях ВКонтакте

Проблемы терминологии туризма

vertuhay — Tue, 14 Jan 2014 22:04:37 GMT

Аннотация. Авторами высказывается точка зрения, что терминология, применяемая в сфере туризма, закрепленная в Федеральном законе от 24.11.1996 № 132-ФЗ «Об основах туристской деятельности в Российской Федерации», требует развития и доработки.

Ключевые слова: туристское обслуживание, сервис в туризме, туристская услуга, санаторно-курортная услуга.

Анализ проблем развития отечественного туризма на современном этапе позволяет выделить одну из базовых его проблем – отсутствие единой системы понятий и определений, которыми пользуются исследователи туризма в науке, а также представители правовой системы государства, рассматривающие спорные вопросы, связанные с практикой туризма, туроператоры и турфирмы, предприятия, непосредственно оказывающие туристские услуги на месте их потребления, туристы, экскурсанты и другие заинтересованные субъекты, деятельность которых прямо или опосредованно связана с туризмом.

Главным условием успешного осуществления любой деятельности, которая законодательно регулируется государством, является наличие общей, единой для всех системы определений, которая должна приниматься за основу всеми ее субъектами. Жесткое следование этой системе исключает разночтения в толковании используемых терминов, ее отсутствие может вызвать самые неблагоприятные последствия в практических действиях субъектов туристской деятельности.

Актуальность данного вопроса подтверждается фактом первоочередного рассмотрения Госдумой РФ в период весенней сессии в марте 2012 года проекта закона «О внесении изменений в Федеральный закон «Об основах туристской деятельности в Российской Федерации» в части уточнения понятий и совершенствования государственного регулирования в сфере туризма [1].

На сегодняшний момент выделяются следующие негативные последствия отсутствия этой единой системы. Так, Вольвач Я. В., практикующий адвокат, указывает, что вопросы оказания и предоставления туристских услуг потребителю все чаще становятся предметом рассмотрения возникших в практике туризма споров в судебном порядке. Одной из причин этого, по мнению автора, является отсутствие законодательного урегулирования как самих понятий «услуга» и «туристская услуга», так и критериев разграничения туристских и иных услуг. Акцентируется внимание на имеющейся возможности искусственного разделения комплексной туристской услуги на отдельные услуги, оказываемые разными лицами с целью «размывания» ответственности организатора путешествия [2].
Термины и терминологические дискуссии

Вторая большая проблема, напрямую связанная с вопросом необходимости формирования единой терминологической базы – это открытые вопросы безопасного предоставления услуг в туризме, как на национальном, так и на международном уровне. Эта проблема обращает на себя внимание исследователей туризма в науке и в области права.

Третья проблема касается вопросов создания, принятия и использования единых национальных стандартов в туризме, формирования единой терминологической базы стандартизации, соотнесение ее с международными стандартами. Корнем возникших проблем является, как представляется, отсутствие единой понятийной базы субъектов деятельности в туризме, которая в настоящее время находится в стадии своего развития и становления.

Так, комплексная работа по созданию и развитию единой терминологической базы стран ЕС с целью улучшения качества терминологии стандартизации ведется на основе обмена терминологическими базами между организациями по стандартизации и соответствующими научно-исследовательскими организациями, которые вносят свой вклад в развитие терминологии. Особое внимание уделяется каждому отдельному термину или заимствованию терминологической информации.

Работа с терминологическими базами ведется на основе соглашения, основанного на существующих законодательных нормах по защите авторского права. Проводится совместная работа по согласованию соответствующей терминологической базы организациями по стандартизации, другими институтами и организациями, которые в своей области выступают в качестве экспертов.

Формирование единой терминологической базы стран ЕС нацелено на создание, принятие и использование единых стандартов и регулируется Кодексом добросовестной практики согласно Приложению к Конвенции Всемирной торговой организации (ВТО) по Соглашению о технических барьерах в торговле [3].

Терминологические дискуссии ведутся в теории российского туризма в отношении таких понятий, как: «туристское обслуживание», «сервис в туризме», «туристский продукт», «туристская услуга», «санаторно-курортная услуга», терминологических определений «туристский», «туристический» и других понятий.
Законодательно установленная терминология

Основные понятия профильной области закрепляются в законах Российской Федерации. Именно закон определяет эти основные понятия, которые затем используются как термины, в том числе, и в сфере туризма. Законодательные понятия являются, по существу, правовыми регуляторами туристской и санаторно-курортной деятельности. Все понятия представлены в ст. 1 Федерального закона от 24.11.1996 № 132-ФЗ «Об основах туристской деятельности в Российской Федерации» (в ред. от 05.02.2007 № 12-ФЗ, далее – Закон № 132), где отсутствуют понятия «услуга», «туристская услуга», «санаторно-курортная услуга». Закон № 132 и его последующие редакции1 предлагают определение более общего порядка «туристский продукт».

Рис.1. Отражение существенных связей основных составляющих понятийного аппарата сферы туризма. Региональный аспект
На рис.1. (см. выше) отражены взаимосвязи понятий сферы туризма. Обобщенными базовыми понятиями являются, на наш взгляд, понятия: «туристское обслуживание» и «сервис в туризме», которые по своему смысловому наполнению являются равнозначными. Слово «сервис» представляет собой кальку – прямое заимствование из английского языка.

Термин «туристский продукт» является более конкретным понятием исследуемой области и включает в себя туристские услуги и товары. Туристские услуги классифицируются далее в соответствии с их профилем.

Так, авторы Кетова Н.П., Онищенко Е.В, Шарафутдинов В.Н. подробно рассматривают три подхода в современной теории туризма к определению понятия «туристский продукт». Указывается на совершенно разное понимание и наполнение содержания этого понятия, высказывается предположение, что формулировка того или иного понятия определяется в основном только тогда, когда начинают проясняться проблемы его количественных определений [9]2.

Основой терминологического аппарата является цепочка понятий: «услуга – туристская услуга – туристский продукт». Отсутствие единого подхода в определении базового термина «услуга» во многом обусловливает наличие разных подходов в трактовке понятий «туристская услуга», «туристский продукт».

Разница в смысловом наполнении этих понятий заключается, как представляется, в наличии двух подходов в определении понятия «услуга»: отечественный подход и заимствования из трудов западных ученых, а также в неточностях перевода заимствованных терминов, на которые указывает, например, Прищепенко В.В.
Определения терминов, предлагаемые авторами

Анализ определений «туристская услуга», «санаторно-курортная услуга», неоднозначность трактовки и обширность форм изложения позволяют предложить следующие варианты определений и их трактовки с акцентом на трех основных моментах: системности, разграничении потребностей посетителя места отдыха, выделение аспекта оплаченности услуги.

Туристская услуга – социальная эколого-экономическая система обеспечения посетителя рекреационной территории, направленная на удовлетворение основных жизненно важных потребностей (перевозка, размещение, питание) и дополнительных потребностей (выбор видов отдыха, экскурсионные услуги, другие работы, товары и услуги), оплаченные путевкой, в том числе электронной, или на месте.

Санаторно-курортная услуга – социальная эколого-экономическая система обеспечения посетителя курорта, направленная на удовлетворение основных жизненно важных потребностей (перевозка, размещение, питание, медицинское обслуживание) и дополнительных потребностей (выбор видов отдыха, экскурсионные услуги, другие работы, товары и услуги), оплаченные путевкой, в том числе электронной, или на месте.

Услуга по проведению массовых спортивных мероприятий (услуга по организации и проведению XXII Олимпийских зимних игр и XI Паралимпийских зимних игр 2014 г. в городе-курорте Сочи) – уникальная специфическая социальная эколого-экономическая система обеспечения посетителя города-курорта Сочи с целью участия в организации и проведении XXII Олимпийских зимних игр и XI Паралимпийских зимних игр 2014 г, направленная на удовлетворение основных жизненно важных потребностей (перевозка, размещение, питание), профильных потребностей (организация, обеспечение и популяризация спортивных соревнований) и дополнительных потребностей (выбор вида отдыха, экскурсионные услуги, другие работы, товары и услуги), оплаченные путевкой, в том числе электронной, или на месте.

Понятия «туристская услуга», «санаторно-курортная услуга» и «услуга по проведению массовых спортивных мероприятий» являются собирательными, имеют достаточно широкое и многогранное наполнение и подлежат последующей классификации.

Заключение. Проведенный анализ показывает необходимость серьезной системной работы в области создания единой терминологической базы российского туризма с целью решения вопросов законодательного урегулирования понятий «услуга», «туристская услуга», «санаторно-курортная услуга», определения критериев разграничения туристских, санаторно-курортных и иных услуг, досудебного разрешения споров в практике туризма, повышения безопасности предлагаемых туристских и санаторно-курортных и иных услуг рекреационного региона, создания, принятия и использования единых стандартов в туризме.
Литература

1. Проект поправок в отраслевой закон будет рассмотрен Госдумой РФ в марте нынешнего года. [Электронный ресурс]. – Режим доступа: http://www.rostourunion.ru/pages/rus/ob_rst/novosti/yanvar_2012/proekt_popravok_v_otraslevoyi_zakon_budet_rassmotren_gosdumoyi_rf_v_marte_nyneshnego_goda/index.html.
2. Вольвач Я.В. Услуга, связанная с туристской деятельностью, и туристская услуга // Адвокат. – 2008. – № 10. – С.102–110.
3. WebTerm Terminologiesammlungen aus Diplomarbeiten an der Fachhochschule Köln [Электронный ресурс]. – Режим доступа: http://www.iim.fh-koeln.de/webterm.
4. Волошин Н.И. О туристской деятельности. Законодательство о туристской деятельности. Комментарии к законам [Электронный ресурс]. – Режим доступа: http://www.Lawmix.ru.
5. Дементьева С.В. Правовое обеспечение социально-культурного сервиса и туризма: уч. пособие. – Томск: изд-во ТПУ, 2007. – С.36.
6. Федеральный закон от 24.11.1996 № 132-ФЗ «Об основах туристской деятельности в Российской Федерации».
7. Федеральный закон от 05.02.2007 № 12-ФЗ. «О внесении изменений в Федеральный закон «Об основах туристской деятельности в Российской Федерации».
8. Краткий словарь международной туристской терминологии. Издание на русском языке. – М., Editori Riuniti Via Serchio, 9–11 – Roma, Marzo, 1980.
9. Кетова Н.П., Онищенко Е.В, Шарафутдинов В.Н. Формирование и реализация регионального туристского продукта на рынке рекреационнооздоровительных услуг: маркетинговый подход. – Ростов-н/Д: Содействие – XXI век, 2011. – 288 с.
10. Прищепенко В.В. Семантика, дефиниции и соотношение понятий «продукт», «товар», «услуга» // Маркетинг в России и за рубежом. – 2001. – №2.

Svetlana I. Pustovoytenko, Akop A. Sarian. Problems of Tourism Terminology

Abstract. The writers argue that the terminology of tourism fixed in the Federal Law of 24.11.1996 № 132-FZ "On Principles of Tourist Activities in the Russian Federation" need revision and modification.

Keywords: tourist services, services in tourism, sanatorium and resort services.

1 Терминология в области туризма установлена Федеральным законом от 24.11.1996 № 132-ФЗ «Об основах туристской деятельности в Российской Федерации». Федеральным законом от 05.02.2007 № 12-ФЗ были внесены изменения в Закон № 132-ФЗ, в том числе, касающиеся туристской терминологии. Последующие редакции Закона № 132-ФЗ туристскую терминологию не затрагивали. В этой связи упоминание авторов обо всех последующих редакциях Закона № 132-ФЗ не уместно. – Прим. ред.
2 Понятие «туристский продукт» четко определено в ст. 1 Закона № 132-ФЗ: «туристский продукт – комплекс услуг по перевозке и размещению, оказываемых за общую цену (независимо от включения в общую цену стоимости экскурсионного обслуживания и (или) других услуг) по договору о реализации туристского продукта». Это определение, вне зависимости от научных дискуссий, и следует считать базовым, так как оно установлено законом. – Прим. ред. Косметика и парфюмерия Дзинтарс в Киеве и Украине.