Розглянуто негативні впливи сучасного масового туризму: на природне, соціально-економічне та культурне середовище. Доведена необхідність змін, розвиток нових напрямів туризму (м’який, альтернативний). Показана значущість відповідального туризму як одного із стабілізаторів суспільного розвитку, за допомогою якого можливо вирішити цілий комплекс економічних і соціальних проблем.
Ключовi слова: соціоетичний чинник, екотуризм, етика відповідальності, екологічна свідомість, коекзистенція, «відповідальний туризм», сталий розвиток.
За останні десятиліття, з розвитком процесів глобалізації, суттєво розширився ринок міжнародного туризму, зросли туристські потоки, розширились сфери і напрями мандрівок та подорожей, сформувались великі транснаціональні кампанії, відбувся розвиток і уніфікація туристських технологій і туристського продукту, які досягли рівня стандартизації, характерних для сучасних галузей індустрії. З огляду на це виникає необхідність вивчення негативних наслідків, що породжуються масовим туризмом, розробкою стабілізаційних механізмів регулювання галузі в разі виникнення форс-мажорних обставин.
Як і інші економічні сектори, туризм споживає природні ресурси, створює відходи, загострює не тільки екологічні, але й культурні і соціальні проблеми. Темпи розвитку міжнародного туризму потребують особливої уваги до виявлення негативного впливу туризму на природне середовище, який сьогодні стає об’єктом все більш ретельної уваги світового співтовариства. Багато громадських організацій стурбовані наслідками руйнування унікальних природних ландшафтів завдяки неконтрольованим потокам туристів. Як пише Джон Уррі: «Туристи все в більшій мірі сприймаються як головні забрудники навколишнього середовища у порівнянні з місцевими жителями, яким відводиться роль носіїв аутентичних форм життя [1, с. 85]».
Неблагоприємні, й навіть катастрофічні наслідки розвитку туризму на природне середовище мають найрізноманітніші прояви. Насамперед це перенаселеність і перезавантаження інфраструктури. Як правило, це викликано концентрацією туристів в обмежених місцях. Залучаючи в людську діяльність природні ресурси – утворюється особливий вид ландшафту – рекреаційний: курортні зони, пляжі, лісопарки та ін., де рекреаційне використання є основним. Рекреаційні ландшафти легко вразливі, а рекреаційні ресурси мають обмежені можливості і дуже швидко вичерпуються. Їх стихійне і нераціональне використання породжує низку екологічних проблем, причому як в районах інтенсивного туристського освоєння, в економічно розвинутих країнах, так і в тих що тільки-но розвиваються і які не мають достатньо технічними і фінансовими можливостями для поповнення використаних туристами ресурсів. Прибуток від туризму в таких регіонах значно нерідко перевищують збиток, який наноситься зовнішньому середовищу місцевим населенням. В екологічній проблематиці згодом виникають парадоксальні питання (охороняти людину від занадто «олюдненої» та «освоєної» природи (ідея техносфери академіка Г.Хільмі) чи – природу від деструктивних вторгнень людини (заповідні території).
Як зазначає Д.Афіногенов, практична екологія стурбована тим, що природу почали сприймати як сировину для здійснення людських замислів. В свідомості європейської людини вкоренилася хибна світоглядна схема: природа створена для людини; природа позбавлена моральної цінності, лише людина здатна наділити її значущістю; природа підкоряється принципам раціональності, доступна розкладенню на прості сутності; природа може експлуатуватися, оскільки вона на однакові дії відповідає однаковими реакціями; природа має бути «вдосконалена» людиною [2, с. 149-159]. Саме такі світоглядні погляди зумовили формування сучасної європейської цивілізації з її активними «природоперетворючими» інтенціями.
Прогресуюче захоплення природою сьогодні стає небезпечним. «Споживче» ставлення до природи, місіонерське з боку людини відношення до неї загрожує тим, що як пише відомий американський еколог Р.Неш, дика природа може бути «зацілована» вже в нашому сторіччі [3, с. 191]. Величезні зусилля країн світу по «окультуренню» місць масових відвідувань природи виявляються неефективними. Прибутковий комфортний туризм – автостради, ресторани, прислуга, дороги приводять до деградації живої природи. В результаті ми втрачаємо оазиси дикої природи. Крім того, інтенсивно організоване дике середовище перестає бути таким і більш не приваблює туристів [3, с. 191-193]. Контрольована дика природа (в умовах заповідника) є простою фікцією, вважають глибинні екологи. На їх переконання, не можна природозахисні заходи оцінювати лише під кутом зору безпосередньої корисності для людей. Сенс сучасної природоохоронної програми полягає в розумінні того, що ставлення до неї як до джерела ресурсів, ставлення до неї як до гармонійного і цілісного утворення яке пробуджує в людині не утилітаристські мотиви, а етичні й естетичні відчуття. На лоні дикої природи людина відчуває себе вільною, що не можна сказати про суспільство, в якому вона постійно знаходиться.
Як зазначає Р.Неш дика природа та «окультурені» місця її відвідин є несумісними. «Квоти, лотерея, черги, визначені маршрути і місця зупинок порушують відчуття дикості. Дике середовище, що інтенсивно управляється, типу Гранд Каньона, вже не притягує любителів [3, c. 192]». Бездорожна природа не приносить прибутків, але саме її слід поцінювати більше за все.
Як слушно відзначає відомий австрійський етолог Конрад Лоренц, в наш час дуже значна частка людства є відчудженою від природи. Повсякденне життя стількох людей проходить серед мертвих витворів людських рук, бо вони втратили здатність розуміти живі творіння і спілкуватися з ними. Ця втрата пояснює, чому людство в цілому демонструє такий вандалізм по відношенню до світу живої природи, що оточує нас і підтримує наше життя. Спробувати поновити втрачений зв’язок між людьми та рештою живих організмів, що мешкають на нашій планеті, – дуже важлива і дуже достойне завдання [4]. Визначна роль у реалізації цієї важливої задачі належить туризмові.
Прогрес у наукових дослідженнях з проблем екології, з її широким діапазоном діяльності, слушно зазначає Люсьєн Матьє, може бути досягнутий лишень об’єднаними зусиллями спеціалістів різних галузей знання [5].
Констатація негативних наслідків впливу туризму на природу супроводжується пропозиціями щодо подолання «конфлікту туризму і навколишнього середовища». В реєстрі цих пропозицій оцінка туристських ресурсів і розробка програм розвитку м’якого туризму; стимулювання розвитку екотуризму, який спрямований на мінімізацію негативних ефектів туризму.
«Глобальний етичний кодекс туризму» передбачає необхідність фінансово стимулювати такі заходи, котрі дозволяють економити рідкісні і цінні природні ресурси, особливо воду і джерела енергії, а також максимально уникати утворення відходів. Рекомендується також рівномірно розподіляти потоки туристів у часі і географічному просторі, намагатися згладжувати сезонність; забезпечувати захист природної спадщини, яка складає екосистеми і біологічну різноманітність, а також охорону видів дикої фауни і флори, котрим загрожує зникнення; необхідність встановлювати певні обмеження діяльності учасників туристського процесу й особливо професіоналів сфери туризму, яку вони здійснюють в особливо вразливих місцях – зонах пустель, полярних і високогірних районах, берегових зонах, тропічних лісах і вологих зонах, котрі підходять для створення природних парків або заповідників [6, с. 89-98].
В сучасних філософських і соціальних дослідженнях неодноразово пропонувалась необхідність змінити стратегію нашого відношення до природи. Не можна не згадати, що в якості першоджерела були ідеї А.Швейцера о благоговінні перед життям. Його праці поклали початок власне біологічної етики, в яких він тлумачить етику як безмежну відповідальність за все, що живе. В його етиці «благоговіння перед життям» немає поділу на вище та нижче, або більш цінне та менш цінне життя. Для глибоко моральнісної людини кожна форма життя є священною. Екологічну кризу тлумачать не як кризу, зовнішню щодо людини, що стосується лише природного довкілля, а як кризу антропологічну, внутрішню, як кризу духовну (світоглядову та філософсько-ідеологічну). Тому наголоси при опрацюванні стратегій її подолання ставлять не лише на раціональному природокористуванні, контролі за технологіями та прийнятті законів на захист природного оточення, а й на формуванні нового ставлення до природи та адекватних моральних «людських якостей» (А.Печчеї).
З часом поняття моральності стало поширюватися на інші форми буття, зокрема на сферу живого (А.Швейцер), а потім і на природу взагалі (відношення «людина - природа»). Таке поширення предмета етики, на думку відомого німецького дослідника Г.Йонаса, є необхідним для сучасної людини як ефективний засіб захисту людини розумної (homo sapiens) від людини діяльної (homo faber). Ставлення людини до природи нині набуває такого ж морального значення, як і ставлення людини до людини. Цю обставину мають на увазі, коли кажуть про перехід морального імперативу в імператив екологічний.
Н.Аббаньяно назвав позитивний тип взаємин з природою «коекзистенцією». Коекзистенціювання з природою - не просто вимога часу, але й умова самозбереження людства. На цьому ґрунті й виникає принципово нова етика, за Г.Йонасом, «етика відповідальності». Він вважає, що головним завданням нової етики є подолання розриву між прогностичністю та могутністю дій людини, встановлення надійного контролю за власною непомірною могутністю. Для цього пропонується трансформація кантівського категоричного імперативу в імператив новий, адекватний новому характеру людської діяльності: «чини так, щоб наслідки твоєї діяльності узгоджувалися з продовженням автентичного людського життя на землі [7, с 206-207]».
Для запобігання небажаних наслідків невиважених відносин людини з природою корисними є розробки концепції взаємодії «Я - Ти», буберівського та левінасівського екзистенційного спрямування. І, хоч в їх концепціях «Я - Ти» йдеться переважно про взаємодію суб’єктів, що на наш погляд, цілком можлива побудова взаємин людини з природою за принципом «Я» та «Інший», що передбачає ставленням до іншого («жива природа») як до себе.
Отже, людина при всіх своїх якостях Homo sapiens включена в єдину глобальну екологічну систему; вона живе не лише в соціальному, а й у природному контексті; людина не власник (орендар) природи, а один з членів природного співтовариства; людина не має ніяких привілеїв. Навпаки, її сапієнтність покладає на неї відповідальність за стан природного довкілля; готовність і здатність - вона має культивувати в собі відчуття «емпатії» відчувати те, що відчувають інші, входити в становище інших, здатність дивитися на світ очима живої істоти.
Отже, обов’язковими вимогами практичної організації цивілізованого туризму в наш час стає формування сучасної екологічної свідомості.
Не менш особливої уваги потребує вивчення впливу туризму на соціально-економічне середовище. У конкурентній боротьбі за землю, ресурси, капітал туризм тіснить сільське господарство і інші традиційні джерела доходу місцевих жителів. Вища заробітна плата в туріндустрії приваблює працівників, що згубно впливає на сільське господарство із-за відтоку робочої сили. В результаті знижуються об’єми сільськогосподарської продукції, тоді як об’єми споживання ростуть завдяки численному туристському прибуттю. Одночасно порушується або повністю руйнується традиційний устрій життя і природний ландшафт в центрах масового туризму.
Основа економічної стабільності – це різноманітність видів продуктивного виробництва. Коли одна галузь переживає різкий економічний спад, інша як правило процвітає. Таким чином знижується можливість кризи або згладжуються його наслідки, якщо криза все ж таки наступає. Отже, замість того, щоб сприяти диверсифікації економіки, туризм деколи заміщає сектор сільського господарства. А це небажано насамперед в соціальному аспекті. Тому, що по-перше, туризм – явище сезонне. Іноді сезонні коливання в попиті тур послуг можуть бути понижені, але ніколи не можна уникнути їх повністю. Тому якщо туризм – основна галузь в регіоні, то «низький» сезон приносить серйозні проблеми зайнятості. По-друге, попит на туризм і подорожі в значній мірі залежить від смаків туристів. А тури як мода, річ ненадійна. Обидва ці чинника знаходяться поза контролем приймаючого регіону. Іншими словами, повна залежність регіону від одного-єдиного сектору індустрії такого як туризм вкрай небажана.
Інколи туризм породжує зростання темпів інфляції в регіоні, де він розвивається. Туристи вкладають свої гроші, зароблені в іншому регіоні або країні, в економіку даного туристського регіону. Оскільки це підвищує доходи регіону то може з’явитися і причиною інфляційного тиску. Підвищуються ціни на товари першої необхідності: продукти, одяг, житло, транспорт. Як правило, в туристських регіонах особливо стрімко ростуть ціни на землю. Ціна, яку іноземці готові заплатити за своє мешкання під час відпустки в туристському регіоні, може різко знизити попит на житлі самих місцевих жителів. В такому разі вони просто витісняються з ринку житла в районах з розвиненою туріндустрією.
Таким чином, хоча туризм і володіє значним потенціалом як інструмент економічного розвитку, не є панацеєю від всіх економічних недуг. Уряд повинен прикласти всі зусилля до оптимізації (а не максимізації) прибутків від туризму, зважаючи на ті витрати, які може спричинити його незбалансований розвиток. Слід зазначити, що можливість виникнення і об’єм витрат від туризму для країн, що розвиваються, значно більший, ніж для процвітаючих. Розвинені країни за визначенням володіють здоровою економікою, яка здатна з легкістю покрити всі витрати туризму. Зазвичай економіки подібних країн диверсифіковані, а урядові інвестиційні програми не повністю зосереджені на розвитку.
Індустрія туризму – це сфера бізнесу, тут діють і діятимуть властиві закони. І коли не буде витворено надійної нормативної (правової та моральної) системи в цій сфері, то вона матиме ті самі неґативні риси, які мають і усі інші сфери бізнесу. По-друге, туристичне переміщення у просторі не завжди пов’язане з прагненням мандрівника зрозуміти чужу культуру, тим більше порозумітися з нею. «Туризм часто-густо супроводжується простим споживанням іншої культури, спробою побачити в ній тільки своє, а отже й зверхнім ставленням до неї, або навпаки, сприйняттям іншого як чогось чужого, що, своєю чергою викликає зворотну реакцію сторони, що приймає туристів. Коли метою подорожі є те, щоб потім сказати: «я тут був», сфотографуватися і показати фото знайомим, то це призводить до поверхового сприйняття іншої культури, народу, до небажання принаймні познайомитися з її мовою, зрозуміти інший народ, тим більше порозумітися з ним [8, с. 146-156].
В.Кізіма вбачає головну внутрішню суперечність туризму в постійному стані невідповідності рівня туристського сервісу, розрахованого на масовість туризму, в необхідності створення індивідуальних америчних станів, потрібних окремій людині в її плинному процесі субстанційності. Тим більше це актуально в умовах сучасної великої соціальної диференціації та перебування людини в постійному шоці від нездатності її адаптуватись до стрімких суспільних змін, які випереджають її зусилля (О.Тоффлер). Кожна людина прагне умов, які вважає за потрібні і важливі для себе в даний момент, а реальна ситуація туристського забезпечення може з різних причин орієнтувати її на зовсім інші можливості відпочинку. Зазначене протиріччя породжує внутрішню напругу в людині, в колективі відпочиваючих, породжує рекламації на обслуговування тощо. Для запобігання подібним випадкам необхідний попередній аналіз америчних потреб потенційного туриста і рекомендації йому згідно з цим аналізом, а також готовність до внесення відповідних новацій в обслуговування. Як вважає В.Кізіма «окрім групового туризму у межах туристського сервісу повинний забезпечуватися не лише індивідуальний (за індивідуальними америчними програмами), а й самодіяльний (програма розробляється туристом на власний розсуд на основі можливостей вільного використання умов турсервісу; за програму і її реалізацією в цьому випадку туристична організація відповідальності не несе, хоч може надавати поради в її складанні за бажанням людини) [9, с. 100-122]».
Суперечливим є вплив туризму і на культурне середовище. З одного боку, міжнародний туризм – це розширення контактів з представниками інших культур, пізнання іншої культури. З іншого – гостро стає питання про культурну самобутність і культурні відмінності. Культурне різноманіття сучасного людства зростає. Теоретики міжнародного підтверджують загальну закономірність: людство, яке стає більш взаємопов’язаним і єдиним, не втрачає свого культурного різноманіття. Однак зазначені два вектори глобалізації здатні за умов абсолютизації одного з них утворювати біфуркаційні точки напруги. Тому дуже важливо навчитися розуміти культурні особливості народів, відмінності між ними, а також з’ясувати спільні, загальнолюдські культурні позиції.
Ця система базується на принципах рівного доступу до необхідної інформації, безпосереднього спілкування, колективного прийняття рішень. Завдяки міжнародному туризму з’явилась можливість прямих контактів з культурами, які раніше здавалися загадковими і дивними. Безпосередній контакт з такими культурами виявляє різницю не тільки на рівні побуту, але й у різному ставленні до жінки, дітей, людей похилого віку, в засобах ведення господарських та громадських справ.
Відмінності у мові, національній кухні, одежі, нормах суспільної поведінки роблять ці контакти ускладненими, а часом навіть неможливими. Але це лише поверхові проблеми кроскультурних контактів. Більш ґрунтовні й змістовні полягають в різному світосприйнятті, відмінних традиціях, історичному досвіді. Головною причиною непорозумінь в духовній культурі є те, що ми розглядаємо інші культури крізь призму культури власної. Ми часто-густо не розуміємо значення слів, вчинків, дій, які не характерні для нас самих. Етноцентризм не тільки перешкоджає міжкультурній комунікації, але його ще важко розпізнати, так як це безсвідомий процес, який розгортається на рівні підсвідомості. Ефективна кроскультурна комунікація тому не може виникнути сама по собі, її необхідно цілеспрямовано планувати.
Різні суспільства відмінно реагують на вплив інших культур. Діапазон супротиву процесу злиття культур достатньо великий: від пасивного неприйняття цінностей культур до активної протидії їх розповсюдженню і ствердженню. Звідси багаточисельні етнорелігійні конфлікти. Вони розгортаються у соціальному широкому чи вузькому середовищі: в певній країні, регіоні, у виробничому колективі, групі управлінців тощо. Для міжнародного туризму важливим є визнання світових (планетарних) конфліктних регіонів, в яких через постійно суперечливу соціально-політичну обстановку, економічні негаразди, техногенні катастрофи, збройну боротьбу між войовничими силами складається сукупність небезпек На цій основі цілком можливим є виникнення конфлікту поза бажаннями туристів [10].
Особливої актуальності останнім часом набуває тема міжетнічних комунікацій на рівні міжцивілізаційних стосунків, зокрема, дослідження щодо можливості виникнення в них конфліктних ситуацій та пошук способів їх розв’язання. Отже, потрібний аналіз причин виникнення конфліктів, з’ясування можливостей формування нових базових соціокультурних передумов для досягнення компромісів. До того ж зростання гостроти і непримиренності позицій в міжрелігійних, міжетнічних та міжкультурних конфліктах також «працює» на необхідність пошуку можливостей подолання міжетнічних розмежувань.
Отже, з огляду на вищесказане потрібно виробити певні заходи, хоча б на рівні «народної дипломатії», ефективною формою якого є туризм. І хоча зрозуміло, що вплинути на економічні чи екологічні передумови виникнення конфліктів майже неможливо, все ж існують соціально-психологічні передумови міжнаціональних конфліктів, де народна дипломатія може запобігти їм. Роль і значення туризму для формування майбутнього безконфліктного світу важко переоцінити. Сучасний туризм має орієнтуватися і спиратися на різні рівні субстанційності відповідно до завдань, які розв’язуються у кожному конкретному випадку і в залежності від контингенту відпочиваючих.
Найбільш важливою і найменш бажаною стороною туризму є вплив на моральні стандарти місцевого населення, зазначає в одній із своїх робіт В.Арчер [11, с. 126-140]. Зростання проституції, злочинності і азартних ігор досить часто розглядають як неминуче зло туристичної діяльності.
Проституція була такою ж складовою частиною античного суспільства як і подорожі. Неабияку роль відіграє реклама, яка експлуатує чотири S туризму: sea, sun, sand and sex – море, сонце, пісок і секс.
Туризм робить свій внесок і в динаміку злочинності – кримінальний графік відображає сезонні коливання туристичної активності. Зрозуміло, що рівень злочинності буде вищий в місцях де панують високі доходи, а вірогідність розкриття злочинів менша. Виділяють наступні особливості кримінальної ситуації, пов’язаної з туризмом: збільшення витрат на підтримку правопорядку в туристичні сезони; пограбування і мошенство, пошкодження нерухомості і вандалізм, комерційні злочини, ухилення від податків та посилення чорних ринків, зростання соціальної напруги, хибне відчуття безпеки.
Отже, з огляду на вищевикладене, майбутнє всесвітнього туризму, його зростання, гарантію тривалого успіху може забезпечити вихід туризму на якісно новий рівень, за допомогою якого можливо зменшити гостроту або вирішити великий комплекс проблем які стосуються не лише економічного зростання, соціального прогресу та охорони навколишнього середовища, а й мають етичний та культурний виміри.
Ці завдання можуть бути вирішені в рамках реалізації програми сталого розвитку туризму, яка на сьогодні є безальтернативною основою моделювання розвитку світу, окремих країн, регіонів і міжрегіональних утворень, окремих галузей і секторів економіки, суб’єктів господарювання [12]. На наш погляд, критерій сталого розвитку туризму повинен бути триєдиним, взаємопов’язаним за такими компонентами: доступність – якість – безпека [6, с. 89-98].
Для переходу всіх видів туризму на шлях сталого розвитку необхідно прийняття різних, нестандартних заходів. Головне, щоб цей процес був двосторонній як з боку туристів, які повинні об’єктивно оцінювати свої запити, бути готовими до отримання нових послуг, так і з боку приймаючої сторони, якій потрібно впроваджувати і рекламувати тільки форми, що ґрунтуються на концепції сталого розвитку. Досягнення поставленої мети, забезпечення високого рівня якості життя стане більш реальним, якщо критерій сталого розвитку туризму буде узгоджений з критерієм сталого розвитку суспільства в цілому.
Список використаних джерел
1. Урри Дж. Туристическое созерцание и «окружающая середа» / Дж. Урри // Вопросы социологии. – 1996. – Вып. 7. – С.70-101.
2. Афиногенов Д.В. Свобода, наука, природа. (Об истоках глобального экологического кризиса) / Д.В. Афиногенов // Общественные науки и современность. – 2001. – №4. – С. 149-159.
3. Нэш Родерик. Дикая природа и американский разум / Р. Нэш; [сокр. пер. с англ. Сергей Колос, Владимир Борейко]; Киевский эколого-культурный центр. – К. : Логос, 2001. – 202 с.
4. Лоренц К. Год серого гуся / К. Лоренц [пер. с нем. И. Гуровой]. – М. : Мир, 1984. – 191 с.
5. Матье Л. Сбережем Землю / Л. Мате; [пер. с фр. Т.К. Черемухиной]; науч. ред. и предисл. С.А. Евтеева. – М. : Прогресс, 1985. – 173с.
6. Глобальный этический кодекс туризма. Сантьяго (Чили), 1 октября 1999 года // Правове регулювання туристичної діяльності в Україні. Збірник нормативно-правових актів / Під заг. ред. проф. В. К. Федорченко; Київ. ун-т туризму, економіки і права. – К. : Юрінком Інтер, 2002. – С. 89-98.
7. Йонас Г. Майбутнє людства і майбутнє природи / Ганс Йонас [пер. з нім.] // Принцип відповідальності. У пошуках етики для технологічної цивілізації. – К. : Лібра, 2001. – С. 206-207.
8. Єрмоленко А. М. Феномен туризму у світлі взаємодії стратегічної та комунікативної дії / А. М. Єрмоленко // Філософські нариси туризму : наук.-навч. видання. – К. : Укр. Центр духовної культури, 2005. – С. 146-156.
9. Кізіма В. В. Субстанційні виміри феномену туризму / В. В. Кізіма // Філософські нариси туризму : [наук.-навч. видання]. – К. : Укр. Центр духовної культури, 2005. – С. 100-122.
10. Цюрупа М. В. Основи конфліктології та теорії переговорів / М. В. Цюрупа : [навч. пос.] : вид. друге, перероб. і доп. – К. : Кондор, 2009. – 192с.
11. Archer B. Domestic tourism as a development factor / B. Archer // Annals of Tourism Research. – 1978. – №5. – P. 126-140.
12. Ткаченко Т.І. Сталий розвиток туризму: теорія, методологія, реалії бізнесу: монографія. – К. : Київ. нац. торг.-екон. ун-т, 2006. – 537 с.
С.Ф. Соляник «Проблема негативного влияния современного массового туризма и пути их преодоления».
Рассмотрены негативные влияния современного массового туризма: на природную, социально-экономическую и культурную среду. Доказана необходимость изменений, развитие новых направлений туризма (мягкий, альтернативный). Показана значимость ответственного туризма как одного из стабилизаторов общественного развития, с помощью которого возможно решить целый комплекс экономических и социальных проблем.
Ключевые слова: социоэтический фактор, экотуризм, этика ответственности, экологическое сознание, коэкзистенция, «ответственный туризм», стабильное развитие.
S. Solyanik «Problem of negative impact of modern mass tourism and ways of reducing the effects».
The article deals with the negative impact of modern mass tourism upon natural, social, economic and cultural environment. The author proves the necessity of change, development of new trends in tourism (soft, alternative tourism). The article presents the importance of responsible tourism as one of stabilizing factors of social development that enables settling the whole scope of economic and social problems.
Key words: social and ethic aspect, ecotourism, ethics of responsibility, ecological consciousness, coexistence, «responsible tourism», sustainable development
Понравилось? Тогда подписывайтесь на новости сайта в соцсетях ВКонтакте
|
