Люди подорожують в космосі не для того,
щоб зустріти щось неземне, аби знайти самих себе
Станіслав Лем
В цій статті розкривається філософський зміст туристичних подорожувань та їх роль у розвитку людини нового тисячоліття, принципи якого зорієнтовані на «людиновимірність», на особливості формування її в умовах глобалізаційних світових процесів.
Ключові слова: «стійкий туризм», «туристичні подорожі», «кризові явища».
В кінці ХХ – на початку ХХІ століття туризм набуває активного розвитку, що підтверджують стійкі тенденції зростання кількості міжнародних прибутків у більшості регіонів світу, збільшився обсяг грошових надходжень від туризму та його вплив на інші галузі економіки на соціально-економічну ситуацію як в цілому в глобальному масштабі, так і в окремих країнах.
Так у 2007 році темпи зростання світового туризму прискорилися, перевищили показники 2006 (5,4%) та 2005 (5,5%) років. За прогнозом рівень міжнародних прибуттів у 2010 році повинен був зрости до 1,1 млрд. осіб проти 899 млн. у 2007 році. Україну в 2007 році відвідало 23,1 млн. іноземних громадян (у 3,6 рази більше 2000 року), а кількість громадян України, які виїжджали за кордон становила 17,3 млн. осіб (відповідно на 29% більше). Але в 2008 році в результаті кризових явищ у світовій економіці спостерігається тенденція спаду, в тому числі й зменшення кількості міжнародних прибуттів і ця тенденція продовжується в 2009 і початку 2010 року.
Чи не свідчить це про переоцінку ролі туризму в житті народів світу, чи це тимчасовий вплив економічної кризи? І що означає туризм для людей у новому тисячолітті?
Темою нашого дослідження є розкриття філософського змісту туристичних подорожувань та їх роль у розвитку людини нового тисячоліття, принципи якого зорієнтовані на «людиновимірність», на особливості формування її в умовах глобалізацій них світових процесів.
Цій проблемі приділяють значну увагу як вітчизняні, так і зарубіжні вчені, педагогічна спільнота та прогресивні діячі культури і туризму світу: Н.В. Зорін, В.А. Квартальнов, М.Б. Біржаков, В.К. Федорченко, А.Д. Кауров, С.І. Гессен, В. С. Ніколайчук, які не лише сформулювали теоретичні основи туризму як сфери послуг, а й показали значення його в економіці та формуванні особистості людини.
На сьогодні туризм, незважаючи на кризову ситуацію, не втрачає своєї важливості як галузі, що сприяє підтримці економічних та культурних зв’язків між країнами та регіонами і є важливим джерелом прибутків населення та створення робочих місць, стимулює розвиток інфраструктури економіки країн та розвитку людей і їх взаємовідносин.
Україна має великий геополітичний потенціал як для розвитку внутрішнього туризму, так і для прийому іноземців. Для цього є все необхідне: і живописні природні ресурси з мережею транспортних сполучень, і багатство історичної, культурної та духовної спадщини. Але при цьому цей потенціал використовується не в повній мірі і, на жаль, Україна поки що значно поступається на міжнародному туристичному ринку.
В світовій практиці сьогодні широко використовуються різні варіанти стратегії диверсифікації, створення глобальних мереж, укрупнення бізнесу в туристичній сфері. Широкого розповсюдження отримала концепція стійкого туризму, в основі якої закладені принципи визначені Всесвітньою комісією по охороні оточуючого середовища та розвитку, як «розвитого туризму, що задовольняє потреби нинішнього покоління і не загрожує майбутнім поколінням задовольняти свої власні потреби» [4].
Багатьма українськими підприємствами туристичної індустрії не в повній мірі реалізується система заходів щодо забезпечення найвищої якості послуг та врахування індивідуальних підходів до клієнтів. Причин такого стану можна назвати безліч: це, перш за все, недостатній розвиток туристичної інфраструктури, зокрема дефіцит готельного фонду; повільний розвиток спеціалізованих видів туризму; недостатньо високий рівень сервісу тощо.
Одним із стратегічних напрямів розвитку туризму має бути орієнтація послуг на саморозвиток, збагачення людини як головної постаті всесвіту, задоволення її постійного прагнення до пізнання та творчого пошуку. Сьогодні на першому плані стоїть проблема формування особистості, її зв’язок з розвитком суспільства, а в умовах глобалізації – всього світового простору.
С.І. Гессен писав, що «…подорожі в глибокому змісті мають величезне значення в формуванні особистості людини. Щоб знайти своє життєве призначення, потрібно зустрітися з другими особами, з іншим незвичним способом життя. Глибоке усвідомлення рідної мови, рідної культури, своєї професії можливе лише через ознайомлення з чужою мовою, чужою культурою, чужою професією». Адже ми знаємо багато прикладів, коли вчені, художники, актори, прості люди, які виїхали за рубіж, у захваті згадують свою країну, пишаються її мовою, її природою. Багато художніх та літературних творів присвячено Україні, задуманих, виплеканих та написаних на чужині.
Звичайно, щоб мати освітнє значення для людини, подорожування має бути пов’язане з вищим ступенем навчання своїй професії, з визначенням можливостей свого покликання. Саме на цьому заснований у давні часи європейський звичай подорожування, обов’язково з метою отримати більш високий фаховий рівень. Вважалося, що досягти майстерності в своєму ремеслі, оволодіти ним як майстер зможе лише той, хто в чужих краях ознайомився з іншими прийомами роботи, через співставлення з ними сформував свої власні та вступив тим самим у спілкування з найкращими представниками своєї професії всього культурного світу. До цих пір цей звичай подорожування зберігся в університетах Центральної Європи (Німеччина, Австрія, Швейцарія, Італія). Перехід із одного університету в інший і повернення в свій рідний тут досить простий. Вважається, що засвоєння методів навчання та наукових досліджень можливе лише при співставленні з методами роботи в інших навчальних закладах, які суттєво відрізняються та навіть конкурують із даним навчальним закладом.
Сьогодні такий обмін студентами з зарубіжними навчальними закладами практикують провідні університети України, а реалізація вимог Болонського процесу розширить можливості студентів за спрощеною системою навчатися в інших вищих навчальних закладах як України, так і зарубіжних країн.
В Київському університеті туризму, економіки і права студенти, починаючи з другого, третього курсу виїздять на зарубіжну практику в Туреччину, Грецію, Німеччину, де оволодівають навичками майбутнього фаху на світовому рівні, працюючи в кращих готелях, туристичних фірмах, ресторанах.
Саме в процесі активної практичної діяльності, яка здійснюється за межами своєї батьківщини, поглиблюючись в процес творчості іншого середовища формуються майбутні вітчизняні фахівці туризму, готельної та ресторанної справи. Тут практично підтверджується істина – лише на фоні цілого проявляється індивідуальність. Тому студенти, які пройшли зарубіжну практику протягом 3-4 місяців, досить вигідно в кращу сторону виділяються серед своїх однокурсників у своїх професійних здобутках, становленні як особистість та наступному працевлаштуванні.
Отже, щоб сформувати своє власне «Я» потрібно наблизитися до чужого. «Ми досить легко привикаємо до місця, але нелегко знаходимо своє призначення. Всім таким пропонують неспокійний вид життя, щоб таким чином вони досягли стійкого способу життя». Освітнє подорожування передбачає спілкування з сучасним і минулим людства на безкінечному шляху особистості до самовдосконалення. Пора університетської освіти співпадає з роками подорожувань. Це той час, коли людина тільки починає себе усвідомлювати та знаходити своє індивідуальне місце в світі. Уже через це університетська освіта має бути заснована на самодисципліні та самоосвіті. Організація університету повинна відповідати вимозі свободи вибору: вибір університету, факультету, спеціальності, окремих навчальних дисциплін студенти, як правило, роблять самі. Їм має надаватися можливість легкого переходу з одного факультету (спеціальності) на інший, а також із одного університету в інший. Тобто полегшити шлях вибору свого призначення в житті й забезпечити студенту рух, гнучкість та плинність його духовного переміщення в просторі в напрямі самовдосконалення, щоб як говориться в одному з найулюбленіших американських висловів: «Селф мейд мен» («Зроби з себе людину»). Таким чином, туризм сьогодні є однією з могутніх соціальних і економічних сил, які істотно впливають на життя сучасної цивілізації. В філософському розумінні туризму як суто «людського підприємництва» вагому роль відіграє екзистенціальний вимір буття мандрівника (вибір, свобода, рішення) у його єдності з природою, середовищем людини, що подорожує.
Через засіб вільного вибору особистість виявляє свою соціальну сутність, самовизначається, само реалізується. Це відбувається в декількох площинах – через можливість фізичного переміщення вільного вибору місця перебування, цінностей, які стають засобом для власного світоглядного, культурного та духовного розвитку (свобода самореалізації у внутрішньому духовному світі), а також свобода міжкультурної та між-цивілізаційної комунікації.
Список використаних джерел
1. Гессен С.И. Основы педагогики. Введение в прикладную философию / Отв. ред. и сост. П.В. Алексеев. – М.: Школа – Пресс, 1995. – 448 с.
2. Замятин Д.Н. Образы путешествий как социальное освоение пространства // Социс. - 2002. - № 2.
3. Пазенок В.С. Туризмологія (теорія туризму). – К.: КУТЕП, 2010. – 73 с.
4. Пазенок В.С. Філософія туризму // Філософські нариси туризму. - К., 2005.
В этой статье раскрывается философское содержание туристических путешествий, их роль в развитии человека нового тысячелетия, принципы которого сориентированы на «человекоизмеряемость», на особенности формирования в условиях глобализационных мировых процессах.
Ключевые слова: «устоявшийся туризм», «туристические путешествия», «кризисные явления».
The article is devoted to philosophy understanding of «tourism travels», analyzed the problems which must be realized by «tourismology». In the article is considered the place and role of tourism in the people’s life, analyzed the scientific access to learning the «tourismology».
Key words: «continual tourism», «tourist’s travels», «crisis phenomenon».
Понравилось? Тогда подписывайтесь на новости сайта в соцсетях ВКонтакте
|
