У статті проаналізовано стан курортно-рекреаційної сфери в умовах трансформаційних ринкових перетворень. Досліджено значення мінеральних вод, як одного з основних факторів лікувальної рекреації в Україні. Наводяться перспективи вдосконалення курортно-рекреаційних послуг з урахуванням використання місцевих природних ресурсів.
Ключові слова: мінеральні води, рекреація, природні рекреаційні ресурси, санаторно-курортна галузь.
ВСТУП
Україна – одна з держав в якій вдало поєднуються багаті природні ресурси, що можуть ефективно використовуватись для збереження і покращення здоров’я населення.
За ступенем забезпеченості рекреаційними та курортними лікувальними ресурсами Україна посідає одне з провідних місць в Європі. Серед них найбільш цінними є мінеральні води і лікувальні грязі майже всіх бальнеологічних типів.
Наявність гідромінеральних ресурсів стали свого часу вирішальним критерієм перспективного санаторно-курортного будівництва.
Однак недостатньо розвинута матеріальна база галузі, застаріле обладнання, недостане фінансування, неефективне використання природних ресурсів та ряд інших факторів призвели до певного занепаду галузі.
В науковій літературі достатньо глибоко висвітленні проблеми розвитку курортно-рекреаційної сфери в період трансформаційних ринкових перетворень, охарактеризовано та надано оцінку ємності природно-рекреаційного потенціалу територій в роботах таких вчених, як Н.В. Фоменко [6], І.М. Рогач, Л.П. Киртич, О.І. Лемко, К.П. Заєць [5], В.І. Павлов, Л.М. Черчик [3].
При цьому в існуючих наукових розробках недостатньо відображено роль окремих природних ресурсів та можливості їх раціонального використання в процесі реформування галузі.
Об’єктом даної роботи є мінеральні води як важливий фактор лікувальної рекреації.
Метою роботи є виявлення факторів які визначають можливості ефективного використання природних реакційних ресурсів у комплексному оновленні та відтворенні потенціалу курортно-рекреаційного комплексу.
При оцінці сучасного стану курортно-рекреаційної галузі в Україні та значення мінеральних вод в процесі її подальшого розвитку використано методи системного аналізу, узагальнення та синтезу.
1. МІНЕРАЛЬНІ ВОДИ – ВАЖЛИВИЙ РЕКРЕАЦІЙНИЙ РЕСУРС РОЗВИТКУ РЕГІОНУ
За останні десятиліття провідною галуззю економіки багатьох країн світу стала рекреаційна сфера.
Рекреація - це процес відновлення фізичних, духовних і нервово-психічних сил людини, який забезпечується системою заходів і здійснюється у вільний від роботи час на спеціалізованих територіях.
Рекреаційна сфера – одна з найбільших користувачів природних ресурсів.
Під природними рекреаційними ресурсами розуміють природні територіальні комплекси, окремі компоненти природного середовища і їх речовинні складові, які мають сприятливі для рекреаційної діяльності якісні і кількісні параметри і служать або мають всі передумови для того, щоб служити матеріальною основою для організації відпочинку, туризму, лікування і оздоровлення людей. До таких ресурсів належать лікувальні речовини (мінеральні води, грязі, озокерит), природні комплекси, які мають лікувальні і оздоровлюючі властивості багатоцільового призначення (ліси, лікувальні кліматичні місцевості, тощо) [6].
Від того, яким набором природних рекреаційних ресурсів володіє певна територія, залежить організація видів і форм рекреаційної діяльності.
Особливості ландшафту і клімату, наявність джерел лікувальних мінеральних вод, багатство і різноманіття рослинного і тваринного світу, природні можливості для занять спортом, мисливством, рибальством і т.д. визначають ступінь сприятливості розвитку тих чи інших форм рекреаційної діяльності.
Одним з найважливіших факторів лікувальної рекреації в Україні є наявність природних мінеральних вод.
Мінеральними називають природні води з підземних джерел, що мають загальну мінералізацію не менше 1 г/л і, як правило, володіють певними специфічними особливостями складу і, відповідно, терапевтичної дії. Отже, мінеральною називається тільки природна (а не штучно виготовлена) і тільки з підземних джерел отримана (на відміну від морської та інших надземних мінералізованих вод) вода, хоч, звичайно, і штучно отримані рідини певного складу можуть мати лікувальні властивості.
Слід зазначити, що всі мінеральні води в залежності від сфери застосування із врахуванням їх мінералізації поділяють на столові, лікувально-столові та лікувальні. Столові мінеральні води (мінералізація до 1 г/л) не мають суттєвого біоактивного впливу на організм і не потребують пев¬них обмежень у застосуванні у зв'язку з їх хімічним складом. Більшість відомих нам доступних у торгівельній мережі мінеральних вод є лікувально-столовими (мінералізація - від 2 до 15 г/л, а при наявності певних специфічних компонентів - < 2 г/л).
Лікувальні мінеральні води мають мінералізацію понад 15 г/л, містять ряд активних компонентів дії, продаються лише в аптеках і потребують спеціального індивідуального застосування за рекомендацією лікаря.
Більш науковим є поділ всіх мінеральних вод за хімічним складом і специфікою дії на бальнеологічні групи, класи та підкласи, а місцевості, що мають мінеральні джерела та інфраструктуру для оздоровчого використання цього дару природи називають бальнеологічними курортами.
Україна має широку і різноманітну ресурсну базу, представлену майже всіма бальнеологічними типами мінеральних вод:
- вуглекислі;
- радонові;
- сульфідні;
- залізисті;
- бромні, йодо-бромні та йодні;
- кременисті;
- води з підвищеним вмістом органічних речовин;
- води без специфічних компонентів тощо[1].
Радонові мінеральні води застосовують курорти Хмільник, Кремінна, санаторіями та водолікарнями Житомира, Черкас («Радон»), Білої Церкви, Миронівки, Полоного (Хмельницька обл.). Даний тип вод має значні ресурси для розширення їх використання особливо у південно-східних областях ареалу поширення.
Йодні, бромні та йодо-бромні мінеральні води застосовують в оздоровницях Криму та Закарпаття (Берегівська КРЗ).
Родовища сульфідних мінеральних вод заходу України широко використовуються курортами Немирів, Шкло, Любень Великий, Черче, в той час як на півдні України залишаються швидше перспективними щодо пошуків та експлуатації.
Переважно прісні кременисті мінеральні води використовують для розливу (березівська, харківська №1, кам’янець-подільська, хмельницька тощо) та на курортах Березівка, Рай-Оленівка Харківської області.
Джерела вуглекислих мінеральних вод приурочені до території Закарпаття, Покуття, заходу Буковини та Керченського півострова і їх широко використовують санаторно-курортні заклади Закарпаття та на розлив (Лужанська №1 та №2, Поляна квасова, Свалява, Плосківська, Драгівська, тощо).
Мінеральні води з підвищеним вмістом органічних речовин (Нафтуся та типу Нафтуся (Збручанська, Ново-збручанська)) поширені на території Львівської, Тернопільської, Хмельницької, Чернівецької та Івано-Франківської областей. Саме ці прісні води принесли світову славу оздоровницям Трускавця. На базі їх використаня розвивається курортне господарство Сатанова, Східниці; функціонують санаторії «Україна» (Хмельницька обл.), «Збруч» (Тернопільська обл.).
Мінеральні води без вмісту специфічних компонентів застосовують курорти Трускавець, Моршин, Миргород, Слов’янськ, санаторії Одеської групи курортів, Криму тощо.
Миш’яковисті мінеральні води мають в Україні вузько локалізований прояв в околицях с. Кваси Рахівського району Закарпатської області. На основі їх використання функціонує санаторії «Гірська Тиса», який має лише два світових аналоги.
Залізисті мінеральні води в основному використовуються у якості лікувально-столових і йдуть на розлив. Їх прояви є у Вижницькому, Новоселицькому, Хотинському, Сокирянському районах Чернівецької області, на півночі Донеччини [3].
Наявність на території України великої кількості природних мінеральних вод у поєднанні з іншими природними рекреаційними ресурсами і стали одними з найважливіших факторів розвитку санаторно-курортної та лікувальної рекреації.
2. СУЧАСНИЙ СТАН ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ САНАТОРНО-КУРОРТНОЇ СФЕРИ В УКРАЇНІ
Десятиріччями система санаторно-курортних закладів розвивалась в межах державної системи охорони здоров`я, її послуги були соціально орієнтованими і достатньо дешевими для громадян (за рахунок фонду соціального страхування та інших джерел фінансування). Але недостатньо розвинена матеріально-технічна база галузі, її низька пропускна спроможність і застаріле обладнання, навіть при високій кваліфікації персоналу і досконалості методик профілактики та лікування, робила санаторно-курортні заклади важкодоступними для більшості населення [3].
У зв'язку з розпадом СРСР ситуація в санаторно-курортній галузі різко погіршилася. За роки самостійності України санаторно-курортній системі практично не приділялася увага з боку держави. Відсутність бюджетного фінансування привела до згортання ряду державних програм. Всі спеціалізовані санаторії перейшли, в основному, на сезонний характер роботи, при цьому багато з них згорнули свої лікувальні бази і почали переходити в розряд закладів відпочинку з низьким рівнем сервісного обслуговування. Через відсутність контролю почали з'являтися нові заклади (бази відпочинку з лікуванням, центри здоров'я і т.д.), що мають слабку медичну базу і некваліфікований персонал [6].
В умовах трансформаційних ринкових зрушень проявляється низька конкурентоспроможність послуг підприємств курортно-рекреаційного комплексу.
Виникає проблема масового оздоровлення населення та формування стабільної системи захисту здоров’я суспільства, і її вирішення стає одним з головних стратегічних завдань національної політики України [5].
Основні проблеми санаторно-курортній галузі в країні зумовлені: відсутністю досконалого економічного механізму її діяльності, незабезпеченням комплексного розвитку курортних територій, зношеність основних фондів, практичною відсутністю інвестицій, неефективний маркетинг, низький рівень менеджменту, неналежним обслуговуванням в санаторно-курортних закладах.
Отже, санаторно-курортна галузь потребує реформування, яке повинне базуватися, з одного боку, на удосконаленні фінансово-економічних механізмів відтворення курортно-рекреаційного потенціалу, створенні доступного та ефективного ринку санаторно-курортних та оздоровчих послуг для максимального задоволення потреб населення, з іншого - на проведенні роздержавлення та приватизації санаторно-курортних закладів, заохочення конкуренції та оптимізації управління цими закладами.
Основними завданнями реформування санаторно-курортної галузі є задоволення попиту населення на конкретні види санаторно-курортних послуг та поліпшення їх якості, комфорту, збереження та раціонального використання природних лікувальних ресурсів, підвищення рентабельності санаторно-курортних закладів, а також подолання існуючих на сьогодні проблем санаторно-курортної галузі.
Для вирішення існуючих проблем необхідно:
- сприяння заохоченню інвестицій в курортно-рекреаційну та туристичну сфери;
- оновлення основних фондів санаторіїв, які знаходяться в державній власності;
- підтримка приватних санаторіїв з боку держави;
- покращення якості надання курортно-рекреаційних та туристичних послуг (за рахунок підбору висококваліфікованих фахівців);
- надання рекреаційними установами максимально розширеної гами оздоровчих, культурно-пізнавальних, відпочинкових, спортивних і туристичних послу;
- створення багатопрофільних рекреаційних центрів та об'єктів з поєднанням в них оздоровлення, відпочинку, туризму і спорту;
- максимально ефективне використання місцевих природних ресурсів в процесі лікування та оздоровлення населення;
- забезпечення повної інформованості громадян України та іноземців про курортно-рекреаційні можливості України,
- поліпшення стратегії маркетингу та просування санаторно-курортних послуг на внутрішньому і зовнішньому ринку;
- створення розвинутої інфраструктури курортно-рекреаційних територій;
- збільшення кількості відпочиваючих (за рахунок зниження цін і надання путівок за рахунок фонду соціального страхування).
Збільшення місткості, створення комфортності санаторно-курортних закладів позитивно впливатиме на економічне становище населення регіону, де розташована курортна територія, підвищення зайнятості населення, прискорення розвитку інженерної та соціальної інфраструктури.
Розвиток санаторно-курортних послуг тісно пов'язаний з раціональним використанням природних територій курортів, які мають мінеральні та термальні води, лікувальні грязі та озокерит, ропу лиманів та озер, акваторію моря, кліматичні, ландшафтні та інші умови, сприятливі для організації відпочинку та оздоровлення, лікування, медичної реабілітації та профілактики захворювань. З метою розв'язання зазначених завдань необхідно провести медико-біологічну оцінку якості природних лікувальних ресурсів, а також еколого-економічну оцінку природних територій курортів як складової частини національного багатства країни.
Більшість курортів має гідромінеральну базу на підставі затверджених запасів. Втім існує значна кількість санаторно-курортних закладів, які використовують природні лікувальні ресурси, стосовно яких не проводилися геологорозвідувальні роботи. З метою оцінки та затвердження запасів гідромінеральних ресурсів для санаторно-курортних закладів, що використовують природні лікувальні ресурси з незатвердженими запасами, необхідно здійснити геологорозвідувальні роботи та провести пошуки інших гідромінеральних ресурсів для розширення профілактичних та лікувальних послуг.
Нерівномірний розподіл водовідбору за ділянками і технічна недосконалість свердловин призводять до нераціонального використання мінеральних вод на окремих родовищах.
Відбувається і протилежний процес, коли для вивчення родовищ мінеральних вод та затвердження запасів щодо них витрачено значні кошти, а родовища використовуються не в повному обсязі.
Значна частина родовищ мінеральних вод експлуатується лише для промислового розливу у пляшки. Деякі фасовані мінеральні води доцільно використовувати в санаторно-курортних закладах місцевостей, або у закладах практичної охорони здоров'я регіонів, де згідно з медичним зонуванням існує необхідність їх вживання та профілактичного застосування за нозологічними показниками.
Оцінка сучасного використання мінеральних вод, лікувальних грязей, інших природних лікувальних ресурсів може бути проведена на підставі моніторингу цих корисних копалин. Результати досліджень дадуть змогу створити кадастр природних лікувальних ресурсів. Це, у свою чергу, буде базисним матеріалом опрацювання прогнозних оцінок перспективності природних лікувальних ресурсів [2].
Попередня оцінка потенціалу природно-лікувальних ресурсів дає підстави розраховувати, що Україна має перспективу пожвавлення санаторно-курортного лікування та оздоровлення. Це могутній потенціал розвитку міжнародного і вітчизняного оздоровлення і туризму, які є прибутковими галузями в економіці багатьох країн, а реалізація державної політики у сфері діяльності курортів повинна стати одним з пріоритетних напрямів національної соціальної політики та економіки, одним із важливих і ефективних заходів організації відпочинку, профілактики, запобігання і зниження захворюваності та рівня інвалідності, зміцнення здоров'я населення всіх вікових груп [4].
ВИСНОВКИ
Природні ресурси є найважливішими матеріальними носіями національного багатства кожної країни і їх раціональне використання слід розглядати як важливий фактор підвищення економічного потенціалу країни.
Природні рекреаційні ресурси повинні використовуватись бережно й економно, повинні охоронятися і примножуватись. Для цього необхідно проводити їх облік, кількісну і якісну оцінку, визначити придатність і альтернативність їх використання.
Україна посідає одне з провідних місць в Європі за ступенем забезпеченості природними ресурсами, серед яких значне місце займають запаси мінеральних вод.
Разом з тим трансформаційні процеси в економіці України спричинили кризові явища у різних галузях господарства, у тому числі в мінерально-сировинному та курортно-рекреаційному комплексах.
З метою відновлення прибутковості санаторно-курортної сфери та враховуючи її потенційні ресурсні можливості, необхідно здійснити реформування галузі. На основі обґрунтованих потреб населення у різних видах відновлюваного лікування та оздоровлення, впровадження сучасних ресурсозберігаючих та природоохоронних технологій.
Державна політика в цій сфері має стати одним з пріоритетних напрямків національної соціальної політики та економіки.
ПЕРЕЛІК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Ганич О.М., Ганич Т.М., Ганинець П.П. Практична дієтологія. - Ужгород: Краєвиди Карпат, 2004. – 228 с.
2. Концепція розвитку санаторно-курортної галузі // www.ufoz.ukrmed.info
3. Павлов В.І., Черчик Л.М. Рекреаційний комплекс Волині: теорія, практика, перспективи. - Луцьк, Надстир’я, 1998.
4. Печенка О.І. Перспективи розвитку туристичного бізнесу в Україні // Економічна стратегія і перспективи розвитку сфери торгівлі та послуг Секція: «Менеджмент та маркетинг». Збірник наукових праць. - 2008. - Випуск №1.
5. Рогач І.М., Лемко І.С., Киртич Л.П., Лемко О.І., Заяць К.П. Лікувально-оздоровче використання екологічно чистих природних територій // Екологічний вісник. - 2002. - №1-2.
6. Фоменко Н.В. Рекреаційні ресурси та курортологія. Підручник. К.: Центр навчальної літератури, 2007. - 312 с.
Понравилось? Тогда подписывайтесь на новости сайта в соцсетях ВКонтакте
|
