Суть поняття рекреаційних ресурсів, їх сучасний стан та необхідність захисту від негативного впливу економічних та екологічних факторів, що діють в навколишньому середовищі.
Ключові слова: рекреація, рекреаційні ресурси.
Майже в усіх областях України є рекреаційні ресурси, серед яких домінують санаторно-курортні. Відомий на весь світ своїми санаторно-курортними умовами Південь України (Одеська, Херсонська, Миколаївська, Донецька області і Автономна Республіка Крим). Треба відзначити, що крім кліматичних ресурсів, Південний берег Криму багатий на ресурси грязей для організації лікувальних закладів. Унікальні рекреаційні ресурси зосередженні в Карпатах, які вирізняються ідеальними умовами для організації як літнього, так і зимового відпочинку. Значні запаси мінеральних вод розміщенні у Львівській (Трускавець, Моршин, Східниця, Великий Любінь, Немирів), Полтавській (Миргород), Вінницькій (Хмельник) областях.
Завдяки поєднанню певних природних факторів та ресурсів формуються потужні рекреаційні комплекси. Відповідно до цього кожен регіон має визначену структуру свого рекреаційного комплексу.
Для того, щоб проаналізувати стан і структуру рекреаційних ресурсів в Україні необхідно чітко розуміти що саме розуміють під рекреацією і рекреаційними ресурсами.
Рекреація - це поняття, що охоплює усі види відпочинку, у тому числі санаторно-курортне лікування і туризм. У повсякденному житті для короткочасного відпочинку використовуються парки і лісопарки, музеї, заклади культури, стадіони, зони відпочинку; для тривалого відпочинку -санаторії, будинки відпочинку, пансіонати, турбази, готельно-відпочинкові комплекси та різного виду засоби пересування. [3]
До рекреаційних ресурсів відносяться компоненти природного середовища: клімат, ландшафт, поверхневі і підземні води, у тому числі мінеральні, рослинність і т.п., використовувані для задоволення рекреаційних потреб -лікувально-оздоровчих, пізнавальних, спортивних. Для проведення активного відпочинку використовуються природні національні парки, окремі заповідники, території з пам’ятниками природи, історико-архітектурними та іншими визначними пам’ятками [3].
В Україні діє 45 курортів загальнодержавного і міжнародного значення та 13 курортів місцевого значення, є понад 400 санаторіїв, які можуть прийняти на лікування більш як 600 тис. відпочиваючих. Разом з тим за останні роки спостерігається тенденція зменшення мережі та місткості закладів організованого відпочинку, скоротилася мережа туристичних баз, що значно звузило можливості ефективного використання рекреаційних ресурсів [4].
Станом на 01.01.2006 в Україні функціонувало 10189 оздоровчих закладів, у тому числі 729 санаторіїв, 164 будинки відпочинку, 2585 баз відпочинку, 246 пансіонатів, 33 кемпінги, 114 турбаз, 6318 таборів. Серед них 26,6% оздоровчих закладів мають пляжі, зокрема 17,7% морські пляжі. Близько 66% оздоровчих закладів з пляжами і 100% з морськими пляжами припадає на південний регіон України -АР Крим, Донецьку, Запорізьку, Одеську, Херсонську і Миколаївську області. Оздоровчі заклади з морськими пляжами концентруються переважно в АР Крим (31%), Миколаївській (19), Одеській і Донецькій (по 15%) областях.
В курортно-рекреаційних зонах України було 723 міських пляжів, в тому числі 126 морських. Найбільша кількість міських річкових пляжів зосереджена на території Харківської (34%) і Донецької (11%) областей, а міських морських пляжів -на території АР Крим (64%) і Одеської області (16%). Санітарне та епідемічне благополуччя контингентів населення, що відпочиває і лікується у курортно-оздоровчих закладах, передусім, залежить від забезпечення їх питною водою, яка за хімічними і мікробіологічними показниками має відповідати чинним гігієнічним нормативам [4].
Метою статті є оцінка сучасного стану рекреаційних ресурсів, напрями та можливі перспективи покращення їх використання.
Український науково-дослідний інститут медичної реабілітації та курортології провів дослідження родовищ мінеральних вод у промислово-розвинених регіонах України (Дніпропетровська, Донецька, Запорізька, Луганська і Харківська області), що дало можливість оцінити їх стан, виявити перспективні курортно-рекреаційні райони. Сучасний стан родовищ мінеральних вод, що видобуваються для промислового розливу, бальнеолікування, їх якісні характеристики слід оцінювати як задовільні, що відповідають діючим нормативам. Внаслідок непродуманої експлуатації відбулися деякі зміни у хімічному складі підземних вод. На підставі комплексної оцінки родовищ мінеральних вод на території кожної області виділено райони, які є перспективними для розвитку курортно-рекреаційної мережі. В Дніпропетровській області - Новомосковська курортно-рекреаційна зона, що географічно займає Новомосковський та частку Павлоградського району. В Донецькій області - Слов’янсько-Слов’яногорський, Велико-Анадольський, Приазовський райони, в Запорізькій області - Приазовський курортний район на відстань до 50 км від узбережжя Азовського моря. В Луганській області - Айдарський район, виділений вздовж долини ріки Айдар; Станично-Луганський район - у межах правобережжя ріки Сіверський Донець; Сіверсько-Донецький район - у межах лісових масивів ріки Сіверський Донець, Красна (від Краснореченська до с. Смолянинове). В Харківській області -Харківський та Зміївський райони [4].
Новий підхід до оцінки курортних ресурсів дав можливість у межах відомих курортів та курортно-рекреаційних місцевостей виявити нові типи мінеральних вод, раніше там невідомі. На курорті “Хмільник” досліджено мінеральні води з високим вмістом органічних речовин, які показані при гастроентерологічних та гепатобіліарних захворюваннях. Аналогічні води виявлено у гірському Криму АР Крим - мінеральна вода “Савлух-Су”. Використання цих вод з лікувальною метою розширює спектр медичних показників відомих курортів.
З метою розвитку рекреаційних зон в Україні у 1999 було прийнято Закон України “Про спеціальну економічну зону туристсько-рекреаційного типу “Курортополіс Трускавець”. Метою створення СКЕЗ „Курортополіс Трускавець” є стимулювання інноваційної і інвестиційної діяльності, спрямованої на проведення економічного експерименту в компактній соціально-економічній територіально-галузевій системі зі стимулюванням інноваційної діяльності в сфері лікування і рекреації, інвестиційної активності в напрямах, що забезпечують розвиток санаторно-курортного комплексу, комунального господарства та сервісної інфраструктури (торгівля, громадське харчування, туризм, організація відпочинку, зв’язок, транспортне і готельне обслуговування) курорту і піднесення його до світових стандартів оздоровчих курортних комплексів [1].
Варто відмітити, що основні проблеми щодо ефективного використання рекреаційних ресурсів України полягають у досягненні максимально повного задоволення потреб населення у повноцінному оздоровленні та лікуванні; охороні і відновленні рекреаційних ресурсів та зростанні якості послуг у цій сфері, які на даний час перебувають у незадовільному стані.
Перспективи розвитку рекреаційного комплексу України потребують залучення додаткових інвестицій в оновлення інфраструктури, що працює на потреби рекреаційного комплексу; інтенсивного розвитку туризму та індустрії відпочинку і оздоровлення в цілому; збільшення питомої ваги рекреаційної сфери у зростанні національного доходу країни, адже природні рекреаційні ландшафти спостерігаються майже на 40 відсотках території України. У найменш зміненому вигляді вони збереглися на землях, зайнятих лісами, чагарниками, болотами, на відкритих землях, площа яких становить близько 19,7 відсотка території країни. Враховуючи, що лише 44 відсотки лісів виконують захисні та природоохоронні функції, можна вважати, що стан, близький до притаманного природного, мають ландшафти на площі майже 12,7 відсотка території країни.
Найбільш захищеними є природні рекреаційні комплекси в межах територій природно-заповідного фонду. Станом на 1 вересня 2000 року природно-заповідний фонд України включав біосферні та природні заповідники, національні природні парки, регіональні ландшафтні парки, заказники, пам’ятки природи, заповідні урочища, ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки, парки - пам’ятки садово-паркового мистецтва загальною площею близько 2,4 млн. гектарів, або 4 відсотків території країни. З цих земель надано в користування установам природно-заповідного фонду майже 0,5 млн. гектарів [6].
На сьогодні флора України нараховує понад 25 тисяч видів рослин, фауна - майже 45 тисяч видів тварин. Негативні антропогенні чинники впливу на довкілля призвели до зникнення великої кількості біологічних видів та до загрози існуванню для багатьох з існуючих. Це призвело до того, що до Червоної книги України занесено 541 вид рослин та 382 види тварин, до Зеленої книги України - 127 рідкісних і зникаючих типових рослинних угруповань. Поступово зменшується чисельність майже всіх видів хижих птахів, а також водолюбних птахів, куроподібних, журавлиноподібних, ссавців, риб, комах [7].
Негативні зміни у морській флорі і фауні зумовлені вселенням небезпечних немісцевих їх видів. Серед рослин рідкісними стають зозулинцеві, тонконогі, айстрові, лілійні, амарилісові, півникові. До кінця цього століття до Червоної книги України можуть бути занесені ще 20 видів ссавців та ряд інших видів тварин і рослин. Понад 20 відсотків популяцій дикорослих лікарських, технічних видів рослин внаслідок безконтрольного використання перебувають на межі виснаження [7].
Спостерігається тенденція до швидкого поширення вірусних інфекцій у біоценозах України, ураженість вірусами ряду об’єктів рослинного та тваринного світу.
Для захисту та збереження природних рекреаційних зон у 1994 році Верховною Радою України була прийнята Програма перспективного розвитку рекреаційних зон в Україні. Основною метою прийняття Програми є збільшення площі земель країни з природними рекреаційними ландшафтами до рівня, достатнього для збереження їх різноманіття, близького до притаманного їм природного стану, та формування їх територіально єдиної системи, побудованої відповідно до забезпечення можливості природних шляхів міграції та поширення видів рослин і тварин, яка б забезпечувала збереження природних екосистем, видів рослинного і тваринного світу та їх популяцій. При цьому національна екологічна мережа має відповідати вимогам щодо її функціонування у Всеєвропейській екологічній мережі та виконувати провідні функції щодо збереження біологічного різноманіття.
Відповідно до Програми перспективного розвитку рекреаційних зон в Україні, затвердженої Постановою Верховної Ради України від 22 вересня 1994 року, площа природно-заповідного фонду динамічно зростала. Проте його частка в загальній площі території України, різноманіття видів природних ландшафтів і рослинних угруповань, територіальна структура природоохоронних територій не повною мірою відповідають міжнародним стандартам, стратегії планування території країни, крім того, внаслідок розвитку в Україні переважно сировинно-видобувних - найбільш екологічно небезпечних - галузей промисловості та надмірної розораності ґрунтів значно погіршилися умови забезпечення територіальної єдності ділянок з природними ландшафтами, що ускладнює, а інколи й унеможливлює просторові процеси біологічного обміну на ценотичному та генетичному рівнях, притаманні живій природі.
Сприятливі передумови для збільшення площі земель з природними рекреаційними ландшафтами, що склалися у процесі реформування економічних відносин у земле¬користуванні, забезпечуються шляхом:
- вилучення земель сільськогосподарського призначення (насамперед деградованих орних земель) внаслідок економічної збитковості їх використання за призначенням;
- вилучення із промислового використання (у видобувній, будівельній та інших галузях виробництва) земельних ділянок, які втратили природний стан і становлять підвищену небезпеку для збереження навколишнього середовища;
- надання переваги відновленню природних ландшафтів як найбільш доцільному виду використання земель, що вибувають із сільськогосподарського використання;
- встановлення водоохоронних зон і прибережних захисних смуг навколо водних об’єктів;
- збільшення території лісів, лісосмуг навколо сільськогосподарських угідь, промислових та житлових зон;
- необхідного виконання Україною міжнародних зобов’язань у галузі охорони довкілля.
Реалізація Програми перспективного розвитку рекреаційних зон в Україні розрахована на період до 2015 року. Це дасть можливість розширити і збільшити обсяг рекреаційних ресурсів в подальшому та покращити екологічний стан довкілля в цілому по Україні.
Бібліографія
1. Закон України “Про спеціальну економічну зону туристсько-рекреаційного типу “Курортополіс Трускавець”. // Відомості ВРУ. - 2004. - №9.
2. Програма перспективного розвитку рекреаційних зон в Україні від 22 вересня 1994 // Відомості ВРУ. - 1994. - №28.
3. Заставний Ф.Д. Географія України. - Львів, Екотехніка, 1994.
4. Андропов О.М. Стан рекреаційного комплексу України // Економіка і Екологія. - 2005. - №24.
5. Гонгало П.Ф. Проблеми відтворення ресурсного комплексу України. // Економіка і Екологія. - 2004. - №15.
6. Куроїдов О.Н. Навколишнє середовище та розвиток рекреаційного комплексу України // Україна Молода. - 7 листопада 2000 р.
7. Михайлов В.А. Антропогенний вплив на навколишнє середовище. // Економіка і Екологія. - 2004. - №15.
Essence of concept of rekreacion resources, their modern state and necessity of protecting, is from the negative influencing of economic and ecological factors which operate in an environment.
Понравилось? Тогда подписывайтесь на новости сайта в соцсетях ВКонтакте
|
