У статті розглядається проблема розробки та застосування понятійно-категоріального апарату викладання спеціальних туристичних дисциплін у професійній підготовці фахівців сфери туризму до проектування регіональних маршрутів, висвітлюються визначення понять „туристичний регіон”, „регіональний туризм” та „туристський маршрут”.
Ключові слова: туристичний регіон, регіональний туризм, туристський маршрут.
У професійній підготовці майбутніх менеджерів до проектування регіональних туристських маршрутів дуже важливим є узгодження та застосування термінологічного апарату, а зокрема таких базових понять як „туристичний регіон”, „регіональний туризм” та „туристський маршрут”. Над цими поняттями у галузі туристичної термінології працювали як вітчизняні так і закордонні дослідники, зокрема: М. Борущак, Ю. Волков, І. Зорін, В. Квартальнов, В. Кифяк, Л. Лук'янова, О. Любіцева, Г. Михайліченко, С. Ніконоров, В. Обозний, Є. Панкова, Н. Савіна, В. Смолій, В. Федорченко, В. Цибух та інші. Проведений нами аналіз зазначених понять дав можливість зробити висновок, що у педагогічній теорії існують різні варіації їх тлумачення. І у зв'язку з тим, що вивчення будь-якого навчального матеріалу починається з розгляду базових поняття дослідження, зазначені дефініції потребують більш детального вивчення.
Саме тому метою нашої статті стало дослідження проблеми розробки та застосування окреслених понять під час викладання спеціальних туристичних дисциплін у професійній підготовці фахівців сфери туризму до проектування регіональних маршрутів. Нами були визначені наступні завдання: проаналізувати зміст трьох понять „туристичний регіон”, „регіональний туризм” та „туристський маршрут” та визначити ті трактовки понять, які варто застосовувати у педагогічному дискурсі.
Для того, щоб теоретична підготовка студентів до проектування регіональних маршрутів була якісною, треба чітко визначити такі поняття як „туристичний регіон”, „регіональний туризм” та „туристський маршрут”. Принципово важливим для нашого дослідження стає поняття туристичного регіону. Згідно з енциклопедичним словником географічних термінів регіон розглядається як „велика індивідуальна територіальна одиниця” [19, с. 323].
Російський дослідник Ю. Волков, розглядаючи різні аспекти питання регіоналізації, наводить декілька узагальнених визначень поняття регіону. У вузькому (політико-правовому) значенні під регіоном ним розуміються адміністративно-територіальні утворення. У широкому – територіальні утворення, вільні від адміністративної прив’язки. У цьому сенсі поняття „регіон” може означати природно-кліматичну зону, географічну територію, міждержавну територію, економічний чи господарсько-екологічний район, історико-культурний ареал, тощо. Під регіоном також можуть розумітися як великі території, що об’єднують цілі континенти та групи країн, так і кілька областей, які відрізняються особливостями історичного розвитку, географічного розташування, природних та трудових ресурсів, спеціалізації господарства, тощо. Отже в цілому у науці під регіоном розуміють частину території, що володіє схожими природними, соціально-економічними, національно-культурними умовами розвитку. Дослідник пояснює факт існування такої великої кількості визначень поняття „регіон” тим, що кожна наукова дисципліна віддає превагу тому чи іншому регіоноутворюючому фактору, а отже під регіоном розуміються різні об’єкти [15, с. 22].
У вітчизняній літературі питаннями регіоналізації країни займалися В. Симоненко, В. Половкін, О. Діброва, О. Шаблій, А. Пономарьов. У загальному вигляді їхні варіанти регіоналізації країни враховують, що регіон як частина географічного простору становить цілісність природного середовища, господарства й населення. Тобто згідно з принципом регіонально-цілісного уявлення регіон розглядається науковцями як цілісна система, елементи якої перебувають у взаємодії.
Схема поділу території України, що викликана потребами розвитку туристичної галузі, обумовлюється впливом природних і соціально-економічних чинників. І саме на підставі цих факторів, на думку української дослідниці Є. Панкової, виділяються туристичні регіони і райони. Туристичний регіон розглядається науковцем як територіально-туристичну система, яка поєднує кілька туристичних районів, що мають свої специфічні особливості і об'єднані географічними, історичними, ресурсними факторами; туристичний район – як група туристичних комплексів, об'єднаних спільною територіальною структурою туристичного господарства. Єдиної схеми туристичного районування на сьогодні не розроблено. Частиною дослідників відокремлюється чотири туристичних регіони: Карпатський, Поліський, Дніпровський і Азово-Чорноморський, які, в свою чергу поділяються на 35 туристичних районів. Інші виділяють сім регіонів: Карпатський (західний), Волинсько-Тернопільський (північно-західний, або поліський), Житомирсько-Вінницький (буферний), Київський (центральний), Харківський (північно-східний), Дніпровсько-Донецький (південно-східний), Причорноморський (південний). Треті схильні об'єднувати три приморські райони в один Кримсько-Одесько-Азовський туристичний регіон, виділяючи також Карпатський туристичний район.
Основою туристичного районування є рекреаційне районування, тобто поділ території на окремі таксономічні одиниці, що відрізняються туристичною спеціалізацією, структурою рекреаційних ресурсів і напрямом їх освоєння. Рекреаційні ресурси характеризуються природними умовами, площею їх поширення, тривалістю використання. Рекреаційне районування на сьогодні теж не є остаточно розробленим і жорстко усталеним [14, с. 22-23].
У географічній енциклопедії України наводиться наступне визначення поняття „рекреаційний регіон” – це територіальна рекреаційна система, у яку входять підсистеми тривалого та короткочасного відпочинку, санаторно-курортного лікування і туризму, а також управління обслуговування, транспорту, переважно в межах економічного району. Рекреаційний регіон об'єднує рекреаційні райони, які складаються з підрайонів, окремих курортів, природних парків, зон відпочинку та центрів туризму, та характеризується територіальним поєднанням географічних, бальнеологічних та інших ознак [4, с. 121]. Тут наводиться дві схеми поділу території країни на чотири рекреаційні регіони (Азово-Чорноморський, Дніпровсько-Дністровський,
Карпатський, Кримський) і вісім рекреаційних районів (Євпаторійський, Донецький, Одеський, Приазовський, Придніпровський, Придністровський, Феодосійський та Ялтинський). За цією класифікацією Луганська та Донецька області формують Донецький рекреаційний район, який у свою чергу входить до Дніпровсько-Дністровського рекреаційного регіону.
З цього приводу науковець В. Обозний висловлює думку, що не можна вважати правильним ні з методичної ні з практичної точки зору вивчення студентами на відповідних курсах різних схем регіоналізації України, і що розробка саме з пізнавально-навчальною метою єдиної схеми регіонального поділу країни є одним з найактуальніших завдань для науковців. В освітянській практиці ним пропонується спиратися на досвід виділення природничо-господарських і культурно-історичних регіонів, суттєво удосконалити саму схему регіонального поділу України, увести замість дефініції „регіон” поняття „край”. Дослідником на території України було виділено дев'ять країв, і Луганська область за розробленою класифікацією відноситься до Донецького краю [13, с. 45-46].
Продовжуючи з'ясовувати зміст поняття „туристичний регіон” ми звернулися до енциклопедичного словника-довідника з туризму, у якому наведено дві трактовки цього терміну. Згідно першої туристичний регіон розглядається як „територія, якій належать спеціальні заклади і послуги, що необхідні для організації відпочинку, навчального процесу або оздоровлення”. Туристичним регіоном на думку авторів може вважатися як будь-яке велике місто, так і невеликий населений пункт, що має пам'ятки історії і культури та інші об'єкти, які приваблюють увагу туристів. Регіони поділяються на регіони широкої та вузької спеціалізації. Різниця між ними у тому, що „вибір туристичного регіону широкої спеціалізації можна вважати випадковим, оскільки сам регіон не представляє для туриста інтересу на відміну від регіону з вузькою спеціалізацією, перебування в яких туристом планується заздалегідь”. За другим визначенням туристичний регіон становить собою групу країн, які мають схожі умови розвитку і характеризуються спільністю генезису і взаємозв'язком компонентів туристської індустрії [17, с. 268].
Ще один підхід до тлумачення терміну „туристичний регіон” представлений у монографії М. Борущак „Проблеми формування стратегії розвитку туристичних регіонів”. На думку авторки, туристичний регіон – це географічна територія, яку гість або туристичний сегмент вибирає з метою подорожі. Така територія містить всі споруди, необхідні для перебування, розміщення, харчування і організації дозвілля туристів. Регіон є єдиним туристичним продуктом і конкурентоспроможною одиницею і повинен управлятися як стратегічна комерційна одиниця [2, с. 67].
Науковцем також було встановлено, що в основі виникнення різноманітних підходів до визначення поняття „туристичний регіон” лежить селективний вибір туристичних ознак, детальний аналіз яких дозволив поділити регіони на чотири групи:
1) туристичний регіон визначається певною туристичною ознакою (наприклад, наявністю туристичного потенціалу, унікальних природних чи історико-культурних пам’яток тощо);
2) туристичним може вважатися лише той регіон, у якому обов’язково виробляється туристичний продукт;
3) щоб називатися туристичним регіоном, територія повинна відповідати основним вимогам: мати об’єкти туристського інтересу (пам’ятки історії та культури, музеї, природні атракції тощо); в її межах повинна існувати можливість надання необхідних для задоволення потреб туристів послуг такої якості, на яку очікує клієнт (транспортне обслуговування, умови для проживання, організація дозвілля з відповідним рівнем обслуговування);
4) регіон слід уважати туристичним, якщо використання і реалізація туристичних ресурсів здійснюється у відповідному обсязі, а набір запропонованих туристичних послуг є значно ширшим від мінімально необхідного, з врахуванням специфіки конкретного туристичного регіону [3, с. 10].
Таким чином, туристичний регіон являє собою територію, що має в своєму розпорядженні об'єкти туристичного інтересу і пропонує певний набір послуг, необхідних для задоволення потреб туристів. Як туристичний регіон можуть розглядатися і окремий комплекс, і місто, місцевість, курорт, район, область, країна або навіть група країн, які турист вибирає за мету своєї подорожі.
Останнім часом разом із поняттям „туристичного регіону” у туристському лексиконі вкорінюється також поняття „регіонального туризму”, яке містить у собі два тісно зв'язані між собою аспекти: географічний і соціально-економічний. Перший відображає просторовий розподіл рекреаційних ресурсів, об'єм рекреаційних потреб місцевого населення і ступінь задоволення їх у конкретному районі, а також можливості для залучення зовнішніх туристських потоків на дану територію. Другий свідчить про рівень рекреаційного розвитку території, що зумовив місце даного регіону на вітчизняному і світовому туристському ринку, і соціально-економічні умови, здатні стимулювати або стримувати розвиток сфери туризму.
Сталі характеристики туристської діяльності пов'язані, як правило, з рівнем національних держав, що мають чітко зафіксовані межі. За напрямком туристського потоку традиційно відокремлюють виїзний, в'їзний та внутрішній туризм, що за різних комбінацій формує міжнародний, національний та туризм у межах країни. А. Александрова вважає, що такий поділ може використовуватися на різних територіальних рівнях: глобальному, регіональному, в межах країни та місцевому. При цьому регіональний рівень виступає як наддержавний [1, с. 20].
У дисертаційному дослідженні С. Ніконорова регіональний туризм трактується як „рівень розвитку того чи іншого виду туризму заснованого на використанні потенціалу туристського регіону” [12, с. 13].
У енциклопедичному словнику-довіднику з туризму регіональний туризм розглядається як „туристська діяльність, характерна для конкретного регіону сукупності країн чи територій з однотипними умовами розвитку туризму і схожим рівнем туристського освоєння” [17, с. 322]. Цієї точки зору дотримуються також і російські науковці І. Зорін та В. Квартальнов [10, с. 133].
У роботі В. Кифяка зустрічається термін „внутрішньорегіональний туризм”, який разом із приміським та внутрішньодержавним туризмом був віднесений авторкою до внутрішнього туризму. Внутрішньорегіональний туризм був визначений як „поїздки та подорожі в межах певного регіону”. Регіоном у даному випадку виступає як область, так і територіальна спільність комплексу областей, об'єднаних загальними культурно-історичними, природно-кліматичними, економічними або іншими особливостями [7, c. 81].
У Законі України „Про стимулювання розвитку регіонів” під поняттям регіону розуміють територію конкретної області, наприклад Луганської [6]. А отже розвиток регіонального туризму, необхідно характеризувати як розвиток туризму у межах саме цієї області. На нашу думку це визначення є більш вигідним для застосування у процесі підготовки студентів до проектування регіональних маршрутів. Ми вважаємо, що студенти, які навчилися проектувати саме регіональні туристичні маршрути, використовуючи алгоритм їх проектування, без перешкод зможуть реалізувати свій творчий потенціал та розробити аналогічний маршрут у будь-якій іншій області чи одразу кількох областях України.
Займаючись дослідженням обраної нами теми, ми також звернули увагу на зміст дефініції „туристичний маршрут”, який серед науковців і практиків туристичної галузі частіше розглядається як „напрямок переміщення туристів”. Зазначеної точки зору дотримуються українські фахівці В. Кифяк, О. Любіцева, Г. Михайліченко [7; 9; 11].
Згідно чинної в Україні нормативної документації туристичний маршрут визначається як попередньо намічений шлях туристичної подорожі (екскурсії, походу), що характеризується визначеним напрямком пересування туристів через географічні пункти [5].
Однак існують й деякі варіації цього поняття. Так Н. Савіна використовує у своїй роботі термін екскурсійно-туристського маршруту, однак не наводить його визначення, натомість виокремлює у його структурі поняття туристського маршруту та маршруту екскурсії. Так, на думку авторки, туристський маршрут – це заздалегідь спланована траса пересування туриста протягом визначеного проміжку часу з метою надання йому передбачених програмою послуг, а маршрут екскурсії – це шлях руху екскурсійної групи, пов'язаний з процесом показу об'єктів [16, с. 81]. Подібні визначення туристичного маршруту та маршруту екскурсії подаються у наступних виданнях [17; 18].
Л. Лук'янова також не дає визначення поняттю „туристський маршрут”, однак наводить його класифікацію за змістом: туристська подорож, похід, екскурсія [8, с. 53]. Однак ми вважаємо, що наведена класифікація повністю розкриває авторський погляд на сутнісну характеристику туристського маршруту.
На думку М. Борущак, „маршрут складається з місць або об'єктів, що пов'язані головною ідеєю, поєднаних між собою прокладеним, зазвичай розміченим шляхом, а також із різного роду туристичної інфраструктури, що розміщена вздовж шляху” [2, с. 40].
Отже, регіональний маршрут (або регіональний туристський маршрут), на нашу думку, слід розглядати як попередньо намічений шлях туристичної подорожі в умовах певного регіону, що характеризується запланованим порядком пересування туристів через географічні пункти протягом визначеного проміжку часу з метою надання їм передбачених програмою послуг.
Таким чином, дослідивши базові поняття „туристичний регіон”, „регіональний туризм” та „туристський маршрут” ми дійшли таких висновків: На сьогоднішній день у галузі туристичної термінології існує велика кількість визначень цих трьох дефініцій, і пояснюється це тим, що кожен науковець у своїх роботах виокремлює певний, найголовніший з його точки зору, аспект досліджуваної ним проблеми. Однак уважаємо, що відсутність єдиного визначення розглянутих понять стає перешкодою отриманню студентами міцних теоретичних знань з дисциплін, які присвячені питанням підготовки до проектування регіональних туристських маршрутів. Нами були визначені найоптимальніші дефініції, які варто застосовувати у педагогічному дискурсі. Перспективи подальших досліджень полягають у вивченні базових понять туристичної сфери, що дозволить вдосконалити понятійно-категоріальний апарат певних дисциплін, як основи якісної професійної підготовки майбутніх фахівців сфери туризму.
Література
1. Александрова А.Ю. Международный туризм / А.Ю. Александрова. – М. : Аспект Пресс, 2002. – 470 с.
2. Борущак М. Проблеми формування стратегії розвитку туристичних регіонів: [монографія] / М. Борущак. – Л. : ІРД НАН України, 2006. – 288 с.
3. Борущак М. Стратегія розвитку туристичних регіонів: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня д-ра екон. наук : спец. 08.00.05 / Мирослава Борущак. – Л., 2008. – 35 с.
4. Географічна енциклопедія України: в 3-х т. / [редкол.: відп. ред. О.М. Маринич та ін.]. – К.: „Українська енциклопедія” ім. М.П. Бажана, 1989-1993. Т.3: П-Я. – 1993. – 480 с: іл. – (В опр.).
5. ГОСТ 28681.1-95 „Туристическо-экскурсионное обслуживание. Проектирование туристских услуг”.
6. Закон України „Про стимулювання розвитку регіонів” вiд 08.09.2005 № 2850-IV [Електронний ресурс] // Відомості Верховної Ради України. – 2005. – № 51. – С. 548. – Режим доступу до вид.: http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=2850-15
7. Кифяк В.Ф. Організація туристичної діяльності в Україні / В.Ф. Кифяк. – Чернівці : Книги-ХХІ, 2003. – 300 с.
8. Лук'янова Л.Г. Освіта в туризмі : Навч.-метод. посіб. / Л.Г. Лук'янова. – К. : Вища шк., 2008. – 719 с.
9. Любіцева О.О. Методика розробки турів: [навч. посіб.] / О.О. Любіцева. – К. : Альтерпрес, 2003. – 104 с.
10. Менеджмент туризма: Основы менеджмента : Учебник. / [Л.И. Лукичева, В.А. Квартальнов, В.А. Исаев и др.]. – М.: Финансы и статистика, 2003. – 353 с.
11. Михайліченко Г.І. Практика організації туристичних подорожей: [навч. посіб.] / Г.І. Михайліченко. – К.: Київ. нац. торг.-екон. ун-т, 2003. – 156 с.
12. Никоноров С.М. Социально-экономический механизм формирования региональных комплексов туризма: дис. ... канд. экон. наук: 08.00.05 / Никоноров Сергей Михайлович. – М.: 2005. – 167 с.
13. Обозний В.В. Краєзнавча підготовка менеджерів туризму в умовах педагогічного університету: [монографія] / В.В. Обозний. – К.: Вид-во НПУ імені М.П. Драгоманова, 2007. – 204 с.
14. Панкова Є.В. Туристичне краєзнавство : Навч. посіб. / Є.В. Панкова. – К. : „Альтерпрес”, 2003. – 352 с.
15. Регионоведение: Учеб. пособие / [отв. ред. проф. Ю.Г. Волков]. – Ростов н/Д : Феникс, 2004. – 448 с.
16. Савина Н.В. Экскурсоведение : Учеб. пособие / Н.В. Савина, З.М. Горбылева. – Мн. : БГЭУ, 2004. – 335 с.
17. Смолій В.А., Федорченко В.К., Цибух В.І. Енциклопедичний словник-довідник з туризму / В.А. Смолій, В.К. Федорченко, В.І. Цибух, передмова В.М. Литвина. – К. : Видавничий Дім „Слово”, 2006. – 372 с.
18. Туристские маршруты: Сб. маршрутов советов по туризму и экскурсиям: справочник / [сост. В.С. Качанов, А.А. Халютин]. – М. : Профиздат, 1990. – 256 с.
19. Энциклопедический словарь географических терминов / [глав. ред. С.В. Калесник]. – М.: Сов. Энциклопедия, 1968. – 440 с.
Кобзова С. Н. Понятия „туристический регион”, „региональный туризм” и „туристский маршрут” в современном научном дискурсе
В статье рассматривается проблема разработки и применения понятийно-категориального аппарата преподавания специальных туристских дисциплин в профессиональной подготовке специалистов сферы туризма к проектированию региональных маршрутов, освещены определения понятий „туристический регион”, „региональный туризм” и „туристский маршрут”.
Ключевые слова: туристический регион, региональный туризм, туристский маршрут.
Kobzova S. N. The definitions of „tourism region”, „regional tourism” and „tour route” in modern scientific discourse
The article deals with the problem of working out and application of concept-categorical apparatus of teaching special tourist disciplines in the training of tourism professionals to design regional routes, and such determinations of definitions as tourist region, regional tourism and route are given.
Keywords: tourism region, regional tourism, tour route.
Понравилось? Тогда подписывайтесь на новости сайта в соцсетях ВКонтакте
|
