Без перебільшень можна стверджувати, що туризм сьогодні є не тільки практикою суспільного життя, а й чинником, що впливає на світовий розвиток. Нескінчений «туристичний вир» охопив нині усі країни і континенти світу. З певними застереженнями, але вже сьогодні можна сміливо вести мову про народження «подорожуючої цивілізації». Адже більша частина людства має нині чіткі установки на мандри, що виявляється у появі доволі специфічних потреб, які реалізуються, як твердять соціологи, лише під час подорожей.
В даній статті пропонується визначити місце туризму в сучасному світі, проаналізувати специфіку його впливу на соціальні та культурні процеси, окреслити можливі варіанти подальшого розвитку. Повною мірою це дозволяє здійснити ретроспективний аналіз світової ходи туризму. І перш за все хотілося б акцентувати увагу на виникненні цього феномену.
Міф «Про першого туриста». Безперечно, подорожування існували з давніх часів і були мотивовані різними факторами. Однак, вважаємо дивними і наївними нинішні спроби відшукати як першого туриста, так і дату першої туристської подорожі. В даному випадку, ми виходимо з принципової настанови, що сам туризм, як і туристичний бізнес, у сучасному розумінні виникає на певній стадії суспільного розвитку в лоні Європейської цивілізації.
Як справедливо відзначає з цього приводу відомий український соціолог Микола Шульга, туризм, як соціальний феномен є широкомасштабним суспільним явищем, що сформувалося у буржуазному суспільстві в той час, коли сформувався так званий середній клас, тобто соціальна група, яка за кількістю посідає левову частку в соціальній структурі. Серед умов побутування туризму як сучасного суспільного явища він називає наявність у туристів вільного часу, вільних коштів, а також існування у представників різних соціальних груп «сформованих установок на мандри, пізнання світу та інші форми поведінки, що реалізуються у процесі турів». Все це, продовжує М. Шульга, з’являється лише на відповідному рівні розвитку суспільства, за певного стану його економіки, промисловості, продуктивних сил тощо [1, с. 197]. Як нам відомо, відповідного рівня у деяких країнах Європи було досягнуто у середині XIX століття; лише відтоді є підстави стверджувати про зародження туризму і туристичної індустрії.
І все ж таки протягом другої половини XIX століття туризм був скоріше модерною практикою організації дозвілля, аніж масовим явищем. Водночас, вже наприкінці XIX століття почали помічати, що туризм, який стрімко крокував світом, впливає на суспільство і суспільні відносини. Наприклад, економіст Торстін Веблен у праці «Теорія розслабляючогося класу», що вийшла друком у 1899 році у США, відзначав, що туризм вже встиг перетворитися на прояв вишуканого, рафінованого стилю життя. За його словами, у той час чимало людей вдавалося до туристичних подорожей з метою підкреслити власну приналежність до певної суспільної групи. Про те що туристична подорож розглядається у той час в якості привабливого образу життя свідчить і художня література, де утверджується своєрідний жанр «подорожі», що неабияк живило інтерес до туризму.
Інституціоналізація туризму. Технічна революція кінця XIX – початку XX століть і модернізація капіталізму спричинили нечувані зміни суспільного життя: посилюється урбанізація, зростає частка вільного часу, розвивається сфера послуг тощо. Раціональне використання вільного часу постає як актуальна суспільна проблема.
В період між двома світовими війнами відбувається інтернаціоналізація туристських цінностей і розширення соціальної бази туризму. Тоді ж формується нормативно-правова база, утворюється ціннісно-нормативна основа туризму як масового суспільного руху і напрямку економічної діяльності. Виникають профільні освітні заклади, друкуються спеціалізовані періодичні видання, засновуються міжнародні туристські організації. У деяких країнах туризм стає одним з напрямків соціальної політики держави.
«Рекреаційний бум». Друга половина XX століття відома багатьом фахівцям як період масового туризму. Щоправда, масовість була характерна і для міжвоєнного періоду. Інша справа, що з 1950-х років величезними темпами розгортається ринок туристичних послуг; туристичні фірми виникають в Європі немов гриби після дощу. Цьому знаходимо декілька пояснень.
Як відомо, у 1950-1960-х роках повоєнна Європа перебуває в небувалому економічному піднесенні. У розвинених країнах відбувається науково-технічна революція; серед її наслідків – чергове зростання ефективності суспільної праці та підвищення добробуту населення. Оформлюється тенденція до формування постіндустріального суспільства, що супроводжувалася невпинним зростанням сфери послуг, в тому числі туризму. У 60-х роках XX століття, із досягненням західним суспільством високого рівня життя, почали культивуватися гедоністичні настанови, що сприяли формуванню «суспільства масового споживання». Водночас, розвиток транспорту і комунікацій, з одного боку, та інтеграційні процеси у Європі, з іншого, зумовили підвищення мобільності людини. Подорожування і відпочинок стають пріоритетами суспільного життя.
Пляжний відпочинок перетворюється на одну найпоширеніших форм проведення відпусток; культивування так званих «трьох S»: Sea – Sun –Sand (море – сонце – пляж) – стане визначальною туристичною практикою для мільйонів людей. З цього приводу відомий французький філософ Жан Бодрійяр у книзі «Америка», що побачила світ у 1980 році, говорячи про пляжний відпочинок у Каліфорнії, констатував появу цивілізації «курортного типу». Він пропагував їй невтішну долю, оскільки начебто зростаюче прагнення до відповідного образу життя і збільшення місць відпочинку мали привести до її загиблі. Водночас, такий погляд на туризм свідчив про віднесення його до спектру найважливіших системних об’єктів суспільства.
Народження «Homo viator». З поступовим утвердженням постіндустріальної парадигми розвитку, праця як одна з найважливіших соціальних ознак, стала поступатися дозвіллю. За підрахунками західних дослідників, на зламі 80-90-х років XX століття подорожі у розвинутих суспільствах займали близько 40% вільного часу. Тоді ж утверджується погляд, що робота є не тільки засобом для існування, а й механізмом забезпечення самореалізації. Визначальним для соціального статусу стає поняття «життєвий стиль», що об’єднує тип праці, дозвілля, сімейного стану, місця проживання та рівня споживання. Це спричиняє формування з 1980-х років диференційованої парадигми потреб і мотивацій туристів. Відповідно зростає різноманітність послуг і спеціалізація пропозиції. Усталені «три S» поступово витісняються «трьома L»: Lore – Landscape – Leisure (національні традиції – пейзаж – дозвілля). Відпустка вдалині від дому перетворюється у зазначений час на неодмінну соціальну норму. Триває процес інтернаціоналізації соціальної бази туризму та розширення його географії, відбувається подальша стандартизація туристичних послуг; туризм екстраполюється у світові глобальні процеси у якості потужного чинника розвитку. З прояву глобалізації він перетворюється на її чинник.
Туризм і проблеми світового розвитку. Трансформувавшись з модерної практики організації дозвілля на важливий соціальний інститут, що має власні інституційні функції, туризм постає у вигляді масового соціокультурного явища з яким змушені рахуватися як національні уряди, так і міжнародні організації. Необхідність замислитися над роллю туризму в сучасному світі викликана й прогнозами його розвитку на найближчі десятиріччя, які з упевненістю дозволяють стверджувати про його подальшу експансію.
Специфіка нинішньої ситуації полягає в тому, що туристична комунікація і досвід, окрім встановлення гуманізації відносин між народами (про що сьогодні постійно говорять), не обмежуються учасниками подорожі; вони екстраполюються у значно ширший соціальний простір. Іншими словами, туристична комунікація, як, власне, й сама інфраструктура споживання, дозвілля і розваг (що має все більш стандартизоване спрямування) продукують формування глобального соціокультурного простору, що супроводжується втратою національної та культурної ідентичності. І все ж таки, ці процеси відбуваються не в знеособленому середовищі, а конкретних культурно-історичних спільнотах, що залишаються строкатими і суперечливими. Про це свідчить і невпинне зростання держав на світовій арені; приклад Косово в цьому сенсі є майже наочним. Водночас, сама глобалізація, як стверджують фахівці, не заперечує різноманіття вибору, а суспільство при цьому характеризується більшою індивідуалізацією (в даному випадку, це демонструє і невпинна диференціація туристичного попиту та пропозиції).
Останніми десятиріччями спостерігається й прагнення місцевих та регіональних спільнот опанувати глобалізацію шляхом створення відповідного соціокультурного і національного антуражу. Не виключено, що саме в такому контексті слід розглядати «зачарування історією», що його демонструє нинішній європеєць. Адже культу минулого, як свідчить густота і розмах «меморіальних практик» (появи нових і нових музеїв, святкування історичних дат, зусиль зі збереження пам’яток старовини тощо), нині помітно зріс – влучно помічає Наталя Яковенко. Не можна не відзначити й надмірне захоплення різними рейтингами, як то вибори семи «чудес», найпривабливіших за різними критеріями міст сучасного світу, популяризація «найвідвідуваніших» туристичних об’єктів та «найвидатніших» представників тієї чи іншої країни.
Йдеться фактично про те, що експансія туризму супроводжується комерціоналізацією усіх аспектів суспільного буття, перетворюючи історичні пам’ятки, народні звичаї і свята, природні ландшафти на туристичні атракції. При цьому, ще з 1970-х років проблеми «псевдоподій» та «імітації автентичності» постають як найактуальніші для західних туристів. І все ж таки, важко заперечити, що не рідко подібні «меморіальні» практики дозволяють зберегти місцеву самобутність, та й черговий раз нагадують нам про наше минуле.
Очевидно також і те, що організація сучасного відпочинку розрахована на отримання певних так би мовити «святкових вражень». Сучасна людина, повсякденне життя якої сповнене клопоту, завдяки багатьом місяцям напруженої праці придбає дещо більше, аніж туристичний продукт. Святковості туристичній подорожі надає хоча б її обростання своєрідними, всім відомим, ритуалами. У найзагальнішому вигляді можна виокремити ритуали до подорожі (вибір туру, збори), під час подорожі (неодмінні відвідини «найтуристичніших» об’єктів, фотографування) та після подорожі (вручення сувенірів, показ фотознімків, обмін враженнями). Туристична подорож справедливо розглядається як святковий період життя, під час якого розмиваються деякі соціальні обмеження, а фінансові витрати нерідко диктуються ірраціональними мотивами. З такої точки зору туризм можна розглядати і як одну із форм соціального ескапізму, тобто втечі від реального життя. А точніше формування у людській свідомості тимчасового ілюзорного життя з відповідним «візуальним рядом» для різних цільових груп, де увагу акцентовано здебільшого на брендах, що владою видовищної маніпуляції формують відповідний образ. Не рідко людиною оволодіває захоплення, вона потрапляє у світ колективних мрій. Хоч не можна не відзначити вірогідну позитивну роль цього явища як варіанту зняття соціальної напруги.
Не дивлячись на зазначені загрози, що може містити подальша експансія туризму, його позитивний вплив як засобу подолання соціальних, економічних та екологічних проблем залишається поза сумнівом. За умов відповідної соціально-філософської рефлексії він залишається дієвим соціальним інститутом, здатним вирішувати глобальні проблеми світового співтовариства.
Література
1. Шульга М. Освоєння особистістю соціокультурного простору життя через туризм // Соціальний ареал життя особистості. – К.: Ін-т соціології НАН України, 2005. – С.196–208.
2. Фенько А.Б. Туризм как показатель социального статуса // СОЦИС. – 2007. – № 2(274). – С.124–131.
3. Мальковская И.А. Эволюция зрелищ в человеческом измерении // СОЦИС. – 2008. - №2. – С.2 –35.
Понравилось? Тогда подписывайтесь на новости сайта в соцсетях ВКонтакте
|
