У статті висвітлюються деякі аспекти сучасного стану правого забезпечення свободи совісті в Україні в контексті розгляду прийняття змін до Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації», підкреслюється значення правових засад свободи совісті як гарантії розвитку паломницького туризму в Україні.
Ключові слова: свобода совісті, закон, туризм, туристична індустрія, паломництво, паломницький туризм.
Кінець другого-початок третього тисячоліття увійде в історію людства з невирішеними і вкрай загостреними економічними, політичними, етноконфесійними проблемами. Релігійний екстремізм, ісламський фундаменталізм постають не тільки в окремих країнах, а стали реальною загрозою світового миру і міжнародної безпеки.
Формуванню світових туристичних потоків не можуть не загрожувати як загальносвітові, так і в рамках однієї держави міжконфесійні конфлікти, які давно вже переросли рамки одномірного, суто релігійного явища і стали надзвичайно серйозним чинником політичного і соціального життя, локальних війн (йдеться про арабо-ізраїльський, ліванський, афганський, чеченський конфлікти). У результаті етнічно-релігійних конфліктів цілі країни і регіони закриваються для міжнародного туризму.
За 20 років незалежності у конфесійному середовищі України відбулися істотні зрушення кількісного та якісного порядків. Передусім йдеться про масштабний розвиток інституційної мережі віросповідних організацій, зростання публічного авторитету церков, активізацію релігійних спільнот на ниві соціального служіння, деідеологізацію державної політики стосовно релігійно-церковної сфери, можливість громадян вільно задовольняти свої конституційні права на свободу совісті та віросповідання тощо.
Одночасно в Україні, на жаль, існують міжконфесійних непорозуміння і суперечки. В більшості вони пов’язано з ускладненням реституції церковної власності і майна, подекуди з регіоналізацією та політизацією конфесійного середовища, має місце недосконалість чинного законодавства щодо свободи совісті та релігії й т. п. Фактично усі ці проблеми залишаються актуальними на поточний момент, а їх врегулювання залежатиме від темпів еволюції та осучаснення національної моделі державно-церковних відносин.
Проблеми свободи релігії, а тим більше свободи совісті, в сучасному світі саме в їх глобальному вимірі в конкретних виявах в тій чи іншій державі є сьогодні надзвичайно актуальним в теоретичному та практичному сенсі й, зокрема, створенні сприятливих передумов та можливостей для розвитку як вітчизняного, так і міжнародного паломницького туризму в Україні.
Теоретичні дослідження свободи совісті та аналіз практичного втілення законодавчо-правових актів щодо свободи совісті та релігійних організацій здійснюють такі науковці, як Ю.Богуцький, В.Єленський, А.Колодний, П.Гануліч, С.Головащенко, О. Саган, Л.Филипович, П.Яроцький та інші.
Паломництво як культурне явище стає предметом розгляду у другій половині ХХ ст. У теперішній час здійснюється дослідження паломництва в різних аспектах. Історія паломництва розглядається А. Александровою, М. Біржаковим. Питанням класифікації і типології паломництва присвячені праці М.Мюллера, Т.Христова, А.Бабкіна. О.Любіцевої, С.Романчик, П.Яроцького, які у своїх наукових працях розглядають питання паломництва як виду туризму. Проте не достатньо, на наш погляд, приділено уваги проблемі свободи совісті як гарантії перспективи розвитку паломницького туризму в Україні.
Мета статті – висвітлити деякі аспекти сучасного стану правого забезпечення свободи совісті та релігійних організацій в Україні, з’ясувати сутність паломницького туризму та його структурні ознаки, окреслити подальші можливості розвитку в Україні паломницького туризму.
У результаті багатовікового історичного розвитку Україна нині є багатонаціональною і багатоконфесійною державою. За статистичними даними у 2011 році релігійна мережа України представлена 55 віросповідними напрямками, в межах яких діє 35861 релігійна організація, в тому числі 34235 релігійних громад, 88 центрів та 274 управління, 459 монастирів, 357 місій, 78 братств, 200 духовних навчальних закладів, функціонує 12762 недільні школи [1, с. 242].
Понад 97 відсотків зареєстрованих на сьогодні релігійних громад в Україні є християнськими. Приблизно половина з них є православної традиції. Решту майже порівну поділяють католики та протестанти [10, с. 189].
Всі ці конфесії пройшли різний період свого розвитку, їх діяльність позначилась на суспільно-духовному житті України, вони здійснили помітний внесок у скарбницю вітчизняної культури. Більшість з цих конфесій мають свої святині, святі місця та реліквії, їх представниками збудовано численні пам’ятки сакральної архітектури (монастирські комплекси, скити, храми, каплиці, молитовні та ін.).
В Україні існує правове поле для функціонування і розвитку Церков і релігійних організацій. Згідно зі статтею 35 Конституції України кожен має право на свободу світогляду і віросповідання. Це право включає свободу сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, безперешкодно відправляти одноособово чи колективно релігійні культи і ритуальні обряди, вести релігійну діяльність.
Базовий Закон України «Про свободу совісті та діяльність релігійних організацій», прийнятий у 1991р., має демократичний характер, у цілому відповідає нормам міжнародного права у сфері забезпечення права на свободу совісті та відіграв важливу роль у нормалізації державно-конфесійних відносин в Україні. Водночас, протягом часу, що минув від моменту прийняття Закону, у ставленні суспільства до релігії і Церкви, в церковно-релігійній ситуації, у міжконфесійних та державно-конфесійних відносинах, у розвитку українського суспільства загалом сталися значні зміни. Новий етап суспільного розвитку, пов’язаний із формуванням громадянського суспільства та правової держави в Україні потребує нових концептуальних засад державно-конфесійних відносин.
Актуальність цих засад зумовлена потребою удосконалення загальних положень реалізації права людини на свободу совісті та партнерських взаємовідносин між державою і церквою (релігійними організаціями) в Україні. У сучасних умовах треба виходити з того, що принципи верховенства права та рівності громадян і їх об’єднань перед законом є основою усіх правовідносин в Україні у сфері забезпечення права на свободу совісті та діяльності церкви (релігійних організацій).
Самоідентифікація українців у площині географічній, історичній, політичній, культурній як європейської спільноти, прагнення України інтегруватися до європейського об’єднаного гуманітарного простору актуалізують можливості використання елементів досвіду взаємин між державою і релігійними об’єднаннями у різних країнах Західної і Центрально-Східної Європи при витворенні сучасної національної моделі державно-церковних відносин в Україні.
На рівні об’єднаної Європи утвердилася позиція, що коопераційна модель державно-конфесійних взаємин найбільш оптимальна для демократичних суспільств, оскільки максимально гарантує право індивіда та спільноти на свободу совісті і віросповідання, дозволяє релігійним організаціям повною мірою розкрити власне суспільне призначення. Невипадково ідея подальшої розбудови партнерських відносин між владними й політичними інституціями, з одного боку, та церквами і деномінаціями – з іншого, є наскрізною у ряді Резолюцій та Рекомендацій Парламентської асамблеї Ради Європи (ПАРЄ). Серед них доречно відзначити Рекомендацію 1720 (2005) «Освіта і релігія», Резолюцію 1510 (2006) «Свобода слова та повага релігійних вірувань», Рекомендацію 1804 (2007) «Держава, релігія, світське суспільство та права людини», Рекомендацію 1805 (2007) «Святотатство, релігійні образи та ворожі висловлювання на адресу осіб у зв’язку з їхньою релігією». На значимості гармонічного співжиття Держави і Церкви наголошує також стратегічний документ РЄ – «Біла книга з міжкультурного діалогу», оприлюднена у травні 2008 року. Під час весняної сесії ПАРЄ 12 квітня 2011 р. звернула увагу на потребу утвердження міжрелігійного миру, висловила занепокоєність щодо збільшення протистоянь на релігійному ґрунті. В результаті ПАРЄ ухвалила Рекомендацію 1962 (2011) «Релігійний аспект міжкультурного діалогу».
Членство України в Раді Європи спонукають здійснювати суттєві кроки на шляху розвитку відносин центральних і місцевих органів влади з релігійними організаціями у відповідності з резолюціями та рекомендаціями ПАРЄ.
«І справа тут не стільки в тому, - на думку С. Головащенка, -якою мірою ми «подібні чи не подібні на Європу (адже Європа теж різноманітна) у якихось конкретних інституційних виявах функціонування отого самого «релігійного середовища.» Справа скоріше в тому, якою мірою українське суспільство разом з його релігійно-церковною складовою об’єктивно готове, якщо бути не «конгруентним» щодо певних європейських інституційних виявів впорядкування релігійного життя, то принаймні бути «конгеніальним» (реально, а не декларативно) щодо певної системи цінностей у цій сфері. Адже перспективи як суспільного розвитку, так і політичної еволюції на початку ХХІ століття, як помічено аналітиками, концентруються саме навколо цінностей» [2, с. 58].
На початку поточного року Президент України Віктор Янукович видав Указ № 24/2011 «Про План заходів із виконання обов’язків та зобов’язань України, що випливають з її членства в Раді Європи». Міністерству культури України було доручено подати в установленому порядку до Кабінету Міністрів України для наступного внесення на розгляд Верховної Ради України законопроект про внесення змін до Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» (нова редакція).
Зазначимо, що ще наприкінці 2010 року Всеукраїнська рада Церков і релігійних організацій (ВРЦіРО), представники 9 християнських Церков України та учасники Круглого столу на тему державно-церковного діалогу звернулись до Президента В.Януковича із закликом утриматись від поспішного внесення змін до Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» з метою збереження існуючого балансу у міжконфесійних відносинах та високого рівня забезпечення релігійної свободи [3].
У відповідь на ці та інші застереження у квітні 2011 року відбулася зустріч Президента В. Януковича з релігійними лідерами України, під час якої Президент відзначив високий рівень співпраці між різними релігійними організаціями, передусім у форматі Всеукраїнської Ради Церков і релігійних організацій. у розробці нової редакції Закону «Про свободу совісті та релігійні організації» і роботі над проектом закону «Про повернення культових будівель релігійним організаціям».
Президент наголосив, робота над зазначеними законопроектами ведеться з врахуванням вітчизняних реалій, зобов’язань України перед Радою Європи та рекомендацій її Парламентської Асамблеї.
«Мені відомі ваші застереження щодо згаданих законопроектів. Тому я вас запрошую і буду вітати участь в їх розробці всіх без виключення представників всіх конфесій і церковних організацій. Хотів би чітко заявити свою принципову позицію: кожний громадянин має право сповідувати свою віру. Держава не втручається у справи релігійних громад, ставиться до них всіх з повагою, а свої стосунки з ними буде будувати виключно на чинній правовій базі. Так було, є і буде», - сказав Президент [7].
У свою чергу ВРЦіРО в своєму зверненні до Президента України В.Януковича у сфері вдосконалення законодавства про свободу віросповідання наголосила за необхідне:
- зняти доручення Міністерству культури щодо розробки законопроекту «Про внесення змін до Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» (нова редакція);
- за погодженням з ВРЦіРО ухвалити Концепцію державно-конфесійних відносин в Україні;
- розробити та внести «точкові» зміни, погоджені з ВРЦіРО, до галузевих законодавств, які регламентують діяльність релігійних організацій в окремих сферах суспільного життя. В контексті вище зазначеного цілком очевидно, що
Президент України В.Янукович та ВРЦіРО мають різні підходи щодо вдосконалення законодавства про свободу совісті та релігійні організації. Це водночас має призвести до продовження діалогу між сторонами з приводу означеного питання. Разом з тим, слід відзначити налаштованість Глави держави на досягнення загального консенсусу з приводу питання про внесення змін до Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації»[4, с 278].
Відтак, прийняття нової редакції Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» повинно сприяти усуненню деяких застарілих положень, суперечливостей, нечіткостей формулювань тощо. Нова редакція повинна бути спрямована на подальшу розбудову партнерських відносин між владними інститутами і релігійними організаціями, що в свою чергу наблизить входження України до ЄС, а також, безперечно, позитивно позначиться на розвитку міжнародного туризму та паломницького туризму зокрема.
В умовах глобальної кризи світовий туристичний ринок зазнав упродовж останніх років помітних змін негативного характеру.
За даними Всесвітньої туристичної організації (UNVTO), у 2009 році здійснили подорож 800 мільйонів осіб. Для порівняння, у 2007 році число туристів складало 900 мільйонів осіб, зростання в порівнянні з 2006 роком досягало 6,2%. Фактично результати 2009 р. - це повернення до показників 2006 року. Державний комітет статистики України також фіксує у 2009 році зниження турпопотоку на 20%. 2010 рік експерти Всесвітньої туристичної організації (UNVTO) вважають роком швидких темпів відновлення туристичного сектору. Поліпшення економічної ситуації у світі викликало процес відновлення міжнародного туризму швидшими, ніж очікувалося, темпами. У 2010 році міжнародні туристичні прибуття зросли на 6-7% у порівнянні з 2009 роком., при цьому позитивні тенденції зростання були зареєстровані у всіх регіонах світу. Кількість міжнародних туристських прибуттів в світі досягло позначки 935 млн., що на 58 млн. перевищує показник 2009 р. і на 22 млн. – показник передкризового пікового рівня 2008 р (913 млн.) [11].
Як і будь-яка інша галузь економіки, індустрія туризму стикається з посиленням глобальної конкуренції, де зростає кількість держав, які приваблюють туристів розвинутою системою історико-культурних та природних територій, що активно використовуються у туристській діяльності.
Ця система включає національні парки (природні, історичні, етнографічні), історичні поселення, меморіальні місця, пам’ятки оборонної архітектури (фортеці, замки) тощо. Активно використовується статус об’єктів Всесвітньої культурної і природної спадщини, встановленої на засадах спеціальної конвенції ЮНЕСКО, яка підписана більш ніж 150 державами.
В Україні під охороною держави знаходиться більше 160 тисяч пам’яток історії, культури та архітектури, 400 населених пунктів постановою Кабінету Міністрів № 878 від 26 липня 2001 року внесено до Списку історичних населених місць України. Список всесвітньої спадщини ЮНЕСКО поповнили Софійський собор з архітектурним ансамблем у Києві, Києво-Печерська лавра, історичний центр Львова.
За даними Всесвітньої туристичної організації, щорічно здійснюють паломництво щонайменше 200 млн. осіб. З кожним роком в Україні також набуває популярності паломництво. Щорічно до лав паломників вливаються сотні тисяч людей. Специфіка паломництва визначається особливостями релігійної свідомості віруючих, що в свою чергу пов’язано з характером віроповчальної доктрини і культової практики тих чи інших регіональних напрямків.
Паломництво (від лат. Palma - пальма). Виникнення цього поняття пов’язують зі словом «палома» – пальмова гілка, з якою мешканці Єрусалиму зустрічали Ісуса Христа.
В сучасній науковій літературі частіше зустрічаємо таке визначення паломництва. Паломництво - похід віруючих до святих місць (місця паломництва) в надії отримати божественну святість [10, c. 294].
Паломництво – явище духовного життя людства, певна духовна потреба безпосереднього спілкування з святинями. У більшості релігій паломництво відіграє традиційну місіонерську роль, сприяючи утвердженню релігійних істин в суспільстві.
У теперішній час паломництво розглядається у тісному зв’язку з туризмом. Сучасних паломників можна умовно поділити на дві категорії. Перша і, поки що малочисельна, включає людей, як правило високоосвічених, які добре орієнтуються в реаліях церковно-суспільного життя, чітко уявляють собі мету і значення паломництва. Друга категорія паломників – люди, які нещодавно, переступили поріг храму. Здійснюючи паломництво, вони керуються найрізноманітнішими джерелами інформації, у тому числі розповідями інших паломників, не завжди компетентними. На їхню мотивацію великий вплив здійснює характер подачі інформації.
З розширенням мережі туристичних послуг до здійснення паломницької подорожі з метою поклоніння як власним духовним святиням, так і святиням інших народів і культур залучається все більша кількість туристів. Це вплинуло на розвиток і формування сучасної теорії туризму (туризмології), згідно з якою різноманітність релігійних святинь, духовних центрів та різноманітних духовних шкіл розглядається як надбання всього людства. Як зазначають її дослідники, в більшості випадків важко встановити чітку диференціацію мотивів, які спонукають людину ХХІ століття здійснювати подорож до релігійних святинь. Основою ж такої мотивації постає, насамперед, духовна потреба. Паломницька традиція є тим об’єктивним підґрунтям, на якому розвивається зараз і поступово набирає поширення релігійний туризм в Україні.
Окремі науковці не розрізняють понять «паломництво» та «релігійний туризм» як тотожних за сутністю але зазначають, що між ними є різниця, яку можна визначити за мотивацією подорожуючих: в першому випадку - це, духовна місія, яка спонукає людину до подорожі, в другому привалює пізнавальна мета, посилена духовною місією [6, с. 26].
В Україні здавна приймали паломників в її святих місцях. і українські паломники відвідували святі місця в далеких від неї землях. Це не був туризм у сучасному розумінні цього поліфункціонального явища. Але в ньому вже були закладені комунікативні, інформативні, інтегративні, соціальні та інші функції туризму [10, c. 188].
В різних регіонах України збереглися історико-культурні пам’ятки християнства, ісламу, іудаїзму та інших релігій та етносів. Регіонами активного міжнародного паломницького туризму можуть бути: АР Крим – тут зосереджені історико-культурні пам’ятки дохристиянських релігій, ісламу, іудаїзму, караїму, християнства. В Криму паломники, серед іншого, хочуть побачити місця, де проповідував святий апостол Андрій Первозванний. Відомо, що в кримські каменоломні засилали християн Римської імперії (в перші століття на півострові була римська колонія). Сюди наприкінці І-го століття був виселений на каторгу за сповідування віри в Христа римський єпископ Климент. Коли він прибув до Херсонеса, то зустрів у каменоломнях понад п’ять тисяч християн. Знаючи такі вражаючі сторінки історії, неодмінно хочеться побачити ці місця.
Регіонами активного міжнародного паломницького туризму може бути, наприклад, місто Умань, пов’язаного з історією хасидизму в Україні.
Що стосується м. Умані, що на Черкащині, то тут хотілось би підкреслити, що його знають завдяки тому, що на його території розташований відомий далеко за межами України Національний дендрологічний парк «Софіївка», а ще в Умані похований цадик Нахман — духовний наставник брацлавських хасидів — однієї з течій іудаїзму. Щороку у вересні на святкування єврейського Нового року (Рош-Га-Шана) до місця поховання масово приїздять хасиди. Вже кілька років поспіль із двадцяти країн світу прибувають сюди більш як двадцять тисяч паломників, аби виголосити молитви задля свого, як вони вважають, очищення.
Складність полягає в тому, що хасиди розміщуються довкола єврейської святині (два гектари), яка для цього геть не пристосована. Для місцевих жителів (поблизу місця поховання знаходиться спальний район міста) таке сусідство також створює безліч незручностей.
Нещодавно між урядами України та Ізраїлю підписано угоду про безвізовий режим [5], що істотно збільшить у найближчі роки кількість прибуттів хасидів та відповідно ускладнить ситуацію з паломництвом до Умані, якщо терміново не вжити необхідних заходів.
Регіонами міжнародного паломництва можуть стати Прикарпаття та Закарпаття, які пов’язані з пам’ятними місцями народів, споріднених з католицизмом, іудаїзмом, Вірменською церквою.
Наприклад, туристи-уболівальники чемпіонату по футболу «Євро-2012» отримають ще одну можливість відвідати унікальний куточок Тернопільщини – Зарваницький духовний центр. До складу центру увійдуть готельний та спортивно-оздоровчий комплекси. Планується, що готельний комплекс включатиме чотиризірковий готель на 200 осіб та двозірковий готель на 300 місць. Спортивно-оздоровчий комплекс включатиме спортивну залу для всіх ігрових видів спорту з глядацькими трибунами на 1500 місць та плавальний басейн на шість доріжок довжиною 25 метрів. У проекті передбачені й майданчики під відкритим небом для гри у волейбол, баскетбол, великий теніс, міні-футбол. Місце для спорудження таких комплексів, аналогів яким немає в Тернопільській області, обране не випадково, адже Зарваниця, відома цілющим джерелом та появою біля нього у ХІІІ столітті чудотворного образу Богородиці. Це – одна із найбільших святинь християнського світу. Сьогодні тут діє потужний паломницький осередок, який приймає численні групи туристів, прочан з України та за її межами. Реалізація згаданого проекту дозволить створити необхідні умови не тільки для перебування туристів-паломників. Це сприятиме активному використанню рекреаційний потужностей області в рамках проведення на базі новозбудованого комплексу науково-практичних конференцій, семінарів, симпозіумів, спортивних змагань, у тому числі й міжнародного рівня.
Отже, згідно даних місцевих адміністрацій, серед святинь, що користуються найбільшим попитом серед паломників: Свято-Успенська Почаївська (Тернопільська обл.), Києво-Печерська (м. Київ) Святогорська Свято-Успенська (Донецька обл.) Лаври та багато інших сакральних місць.
З кожним роком кількість туристів, охочих відвідати духовні і святі місця Україні збільшується з помітним приростом 10-15% щорічно. Це пояснюється як релігійними мотивами так і туристичним інтересом. Але якщо раніше туристи готові були спати в спальниках у великих залах храмів і монастирів, прийнявши участь у піших походах, то зараз турист вимагає гарантій безпеки щодо його релігійних вподобань та значно більше комфорту [9].
Кожна країна світу робить усе можливе задля збільшення потоку туристів, розуміючи що на цьому можна заробити й підняти престиж та авторитет держави.
Дослідивши проблему свободи совісті як гарантії розвитку паломницького туризму, можна зробити наступні висновки:
1) базовий Закон України «Про свободу совісті та діяльність релігійних організацій», прийнятий у 1991р., визнаний європейською спільнотою як документ, що продемонстрував вступ України на правовий, демократичний, цивілізований шлях розвитку міжконфесійних відносин та відіграв важливу роль у нормалізації державно-конфесійних відносин в Україні.
Міжнародні експерти за станом релігійної свободи в світі відносять Україну до безпроблемних країн. Вона знаходиться в групі таких держав, як США, Канада, країни Західної Європи, де найменша кількість обмежень, або немає жодних в праві людини у виборі релігії, в праві індивідуально чи спільно сповідувати ту чи іншу систему цінностей, здійснювати обряди, проводити місіонерську роботу, пропагувати свою віру тощо.
Новий етап суспільного розвитку, пов’язаний із формуванням громадянського суспільства та правової держави в Україні потребує нових концептуальних засад державно-конфесійних відносин, у формуванні яких вагоме значення мають незалежні від держави міжконфесійні консультативні структури: Всеукраїнська рада Церков і релігійних організацій, інші групові конфесійні об’єднання;
2) Діалог щодо внесення змін до Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» повинен досягти таких завдань:
- забезпечити відповідно до Конституції України, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, інших міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, реалізацію кожним права на свободу совісті, світогляду та віросповідання, а також рівність усіх перед законом, незалежно від світогляду чи віросповідання;
- визначити права та обов’язки держави і релігійних організацій у сфері свободи світогляду, віросповідання та релігійної діяльності;
- сприяти толерантному ставленню та взаємоповазі між особами, які мають різний світогляд чи віросповідання, та між релігійними організаціями різних віросповідань;
- запобігати виниканню конфліктів на ґрунті світогляду чи віросповідання;
- Свобода совісті - правова гарантія паломницького туризму, який є перспективним напрямком міжнародного і внутрішнього туризму в Україні. З метою його подальшого розвитку, на нашу думку, необхідно:
- створити Реєстр туристичних ресурсів, до якого увійдуть всі історичні, культурні, пам’ятки релігійно-паломницького туризму;
- розробити туристичні маршрути та узгодити їх з відповідними конфесіями;
- забезпечити інфраструктурою місця паломництва;
- посилити інформаційну підтримку (відеореклама на іноземних ТБ, прес-тури закордонних журналістів, створення туристичних центрів при українських посольствах, випуск тематичних матеріалів, путівників тощо).
Таким чином, всі ці та інші заходи, на нашу думку, сприятимуть тому, що Україна може стати перспективною, безпечною та привабливою країною для розвитку міжнародного туризму взагалі і релігійно-паломницького туризму зокрема, адже Україна традиційно була і залишається толерантною етноконфесійною країною.
Список використаних джерел
1. Богуцький Ю. Державно-церковні відносини в Україні: сучасний стан та перспективи співпраці / Ю. Богуцький // Релігійна свобода: Свобода релігії і міжрелігійний діалог: глобальні виміри й локальні вияви: Наук. щорічник - 2011. - №16. - 307 с
2. Головащенко С Розвиток релігійного середовища в Європі та Україні: проблеми відповідності / С Головащенко // Релігійна свобода: Взаємини держави і релігійних організацій: правові та політичні аспекти: Наук. щорічник - 2006. - №10. - 162 с
3. Друзенко Г. Між традицією та свободою. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.risu.org.ua/
4. Заєць О. Актуальні питання розвитку законодавства України про свободу совісті та віросповідань/ О. Заєць // Релігійна свобода: Свобода релігії і міжрелігійний діалог: глобальні виміри й локальні вияви: Наук. щорічник - 2011. - №16. - 307 с
5. Ізраїль ухвалив рішення скасувати візовий режим з Україною [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://newsru.ua/ukraine/07dek2009/isr_vizy.html
6. Любіцева О.О., Романчук СП. Організація православного паломництва до Святої Землі / О.О. Любіцева, СП. Романчук // Матеріали міжнародн. наук-практ. конф. Туризм на порозі ХХІ століття: освіта, культура, екологія - К, 1999. - с 82-85
7. Проект нового закону про свободу совісті недосконалий. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.kreshatic.kiev.ua/
8. Свобода совісті та віросповідань в Україні. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.president.gov.ua/19895.html
9. Снітовський О. Що являє собою релігійний туризм в Україні? [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://tutcikavo.co.ua/
10. Яроцький П.Л. Релігієзнавство: Навч. посібник./ П.Л. Яроцький - К: Кондор, 2004. - 308 с
11. UNWTO Tourism Highlights, Edition 2010. World Tourism Organization [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://www.unwto.org/
В.Ф. Сергийко «Свобода совести – правовая гарантия развития паломнического туризма».
В статье рассматриваются некоторые аспекты современного состояния правого обеспечення свободы совести в Украине в контексте рассмотрения принятия изменений Закона Украины «О свободе совести и религиозных организаций», подчѐркивается значенне правовых основ свободы совести как гарантии развития паломницкого туризма в Украине.
Ключевые слова: свобода совести, закон, туризм, туристическая индустрия паломничества, паломнический туризм
V. Sergiyko «Liberty of conscience - insurance arrangements of development pilgrimage tourism».
Тhe article is talking about some aspects of current state of law ensuring freedom of conscience in the context of considering and adopting amendments to the Ukraine’s Law on Freedom of Conscience and Religious Organizations. Тhe article also emphasizes the importance of the legal principles of freedom of conscience as a guarantee of pilgrimage tourism in Ukraine.
Key words: freedom of Conscience, law tourism, travel industry, pilgrimage, pilgrimage tourism.
Понравилось? Тогда подписывайтесь на новости сайта в соцсетях ВКонтакте
|
